Віктор Громовий, лШкола, школа...╗. Ц К.: лПлеяди╗, 2004р. С. 259
Є специфічна сфера місцевого cамоврядування Ч шкільна освіта, яка має організовуватися по-іншому, ніж усі інші, бо, по-перше, у ній має панувати дух академічної свободи, по-друге, система освіти на локальному рівні найкраще працює саме у випадку, якщо місцева громада може користуватися правом безпосереднього визначення освітнього замовлення.
З огляду на ці фактори, самоврядування у сфері шкільної освіти має організовуватися інакше, ніж у житлово-комунальному господарстві чи медицині. В Україні на шляху до справді громадського самоврядування у сфері шкільної освіти слід вирішити дві проблеми.
По-перше, слід вивести систему управління освіти з-під пресу владних структур шляхом відновлення в нашій країні реального самоврядування в шкільній освіті. Певні ознаки існування лпаралельної влади╗ в освіті були в нас до більшовицького перевороту. Наприклад, директор Єлисаветградської гімназії був абсолютно незалежним від Єлисаветградського міського голови та міської думи, адже його начальство знаходилося в університетському місті Одесі, яке й було центром шкільного округу.
Усі розмови про громадсько-державне самоврядування в шкільній освіті залишатимуться тільки розмовами, а всі наші громадські ради Ч лпТятим колесом до воза╗ системи управління освітою, аж доки ми не створимо шкільні округи (такі як, наприклад, є у США), якими керуватимуть обрані місцевим населенням шкільні ради. Це має бути паралельна самодостатня влада в освіті, незалежний підрозділ місцевого самоврядування, відокремлений як від усіх інших підрозділів місцевого самоврядування, так і від державної влади. Я був на засіданні шкільної ради округу №66 у м. Омаха (штат Небраска) і бачив, як вона діє на власні очі.
Показовою є навіть така, на перший погляд, дрібна деталь: голосування членів шкільної ради проходить шляхом відкритого публічного індивідуального опитування (називається прізвище того чи іншого члена шкільної ради, а він повідомляє про свою позицію лза╗ чи лпроти╗ прийняття цього рішення).
Таким чином підкреслюється вагомість кожного лголоса╗, демонструється повага до індивіда, який не лрозчиняється╗ у процесі колективного підняття рук. На засідання шкільної ради можуть приходити хто завгодно, включно з іноземцями. Нашій групі учасників програми лПартнери в освіті╗ з Черкаської та Кіровоградської областей члени шкільної ради теж приділили особливу увагу.
Директорові американської школи глибоко начхати на те, що думає про нього мер міста чи губернатор, головне Ч щоб ним була задоволена місцева громада і її повноважний орган Ч шкільна рада.
Це гарантує справжню свободу інтелектуалові, який за природою своєю має бути в опозиції до будь-якої влади і в опозиції до опозиції, яка завтра стане владою і теж потребуватиме критичного погляду.
По-друге, будь-який освітній орган місцевого самоврядування, окрім повноважень, повинен мати реальні можливості їх успішно здійснювати.
Від усіх інших органів влади освіті потрібно лише одне Ч гроші! В усьому іншому ми здатні самі собі дати раду. Згадаймо слова Р.Рейгана про те, що уряд не розвТязує проблеми, він лише фінансує її розвТязання.
Якщо майбутня бюджетна реформа зніме з місцевих бюджетів навантаження, повТязане з функціонуванням освіти, і за новим проектом бюджетного кодексу буде цільова дотація з держбюджету на освіту (за попередніми підрахунками вона складатиме близько 12% від державного бюджету), ці гроші можуть напряму йти на шкільний округ (їх розмір визначатиметься за кількістю учнів). Звичайно, слід передбачити і право місцевої громади на додаткове фінансування освіти, особливо у випадках, коли існують нетипові навчальні заклади (гімназії, ліцеї, колегіуми).
Це в основному ліквідує дискримінацію в можливостях реалізації права на освіту залежно від місця проживання, створить передумови для реалізації головного принципу розбудови сучасних освітніх систем (рівний доступ до якісної освіти). Ясно, що все це стане реальністю лише тоді, коли буде стандарт фінансування на одного учня, за яким і визначатиметься цільова дотація з державного бюджету на шкільний округ, відповідно до кількості учнів. Законодавчо встановлений норматив фінансування на одного учня має бути достатнім як для організації навчання, так і для забезпечення нормальних умов перебування учнів у школі.
Сьогодні ж наша рідна держава в особі місцевих органів влади спроможна гарантувати за всіма формулами і без формул такий рівень витрат на одного учня школи, який не тільки не дає нам можливості здійснювати сучасний освітній процес, а й не забезпечує елементарні умови перебування учнів у школах.
У цій ситуації керівники шкіл перетворюються на професійних жебраків, які змушені просити благодійну допомогу у всіх підряд, починаючи від батьків учнів і закінчуючи міжнародними фондами, для того щоб їх навчальні заклади хоч якось могли зводити кінці з кінцями.
З березня 2004 р. Кіровоградщина почала напрацьовувати унікальних досвід перетворення директора-жебрака на директора-рекетира. Благодійні внески до офіційно зареєстрованого фонду сприяння гімназійній освіті, який діє при гімназії ім. Тараса Шевченка, тут почали кваліфікувати як лплату за навчання╗, яку лслужбові особи╗ гімназії лнезаконно вимагали╗ з батьків. Так вважає прокуратура Кіровоградської області, яка порушила кримінальну справу №77-164 за частиною 2 ст. 183 Кримінального кодексу України за фактом лпорушення права на отримання освіти╗.
Це зроблено попри те, що в цьому випадку благодійна допомога від батьків йшла через офіційно зареєстрований фонд, складала мінімально достатні суми в 10-15 грн. і спрямовувалася лише на забезпечення елементарного сервісного обслуговування учнів.
Освітянам України щойно встановили стандарти з кожного навчального предмета, виконання яких вони повинні неодмінно забезпечити, але забули встановити відповідні стандарти фінансування, які дозволили б вийти на той результат, якого від них вимагають.
Стандарт фінансування умов навчання та самого процесу навчання Ч це той прожитковий мінімум на одного учня, без забезпечення якого ми й далі будемо жебраками і лробінгудами╗.
Без цього кожен директор буде лпід ковпаком╗ численних контролюючих органів у ролі лхлопчика для биття╗. І хоч круть-верть, хоч верть-круть, він у будь-якому випадку буде винен, бо, якщо сьогодні директор школи не знайде благодійні кошти, наприклад, щоб придбати вогнегасники чи потруїти мишей і тарганів, закупити миючі засоби для їдальні й туалетів, школу закриють відповідні служби санітарно-епідеміологічного чи пожежного нагляду, а його звинуватять у порушенні Закону України лПро пожежну безпеку╗ та Закону України лПро забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення╗. Якщо ж він робить це за добровільні пожертви батьків, його самого запросто можуть звинуватити в порушенні Конституції України та Закону лПро освіту╗, які передбачають право на безкоштовну освіту в усіх державних та комунальних навчальних закладах.
Добре американцям, бо, наприклад, річний бюджет освіти в уже згаданому в шкільному окрузі №66 у штаті Небраска складає 44 млн.$. Це в середньому Ч 8 тис.$ на кожну дитину щороку. Частина витрат на шкільну освіту йде через уряд штату. Наприклад, часто той чи інший штат має власну програму тестування і публікує її результати. В штаті Айова є єдина телекомунікаційна система, яка зТєднує в єдину освітню мережу всі школи.
Федеральний уряд підтримує шкільні округи, які не мають достатніх ресурсів. У штаті Небраска є приблизно 270 шкільних районів. Усе населення шкільного району шляхом прямих виборів обирає на 4 роки шкільну раду. Шкільна рада призначає суперінтенданта. Учителя спочатку (точно так і директора) беруть на 3 роки, потім продовжують контракт на 10 років.
Звичайно, така система управління забезпечує те, що перш за все американська школа орієнтується на потреби місцевої громади.
Шкільна рада визначає освітню політику на місцевому рівні й делегує її виконання суперінтендантові.
Серед функцій управління освіти є такі, як: організація шкільного транспорту, призначення директорів шкіл, забезпечення підручниками тощо.
У розмові з колишнім суперінтендантом округу в Беверлі Хіллз (завдяки серіалам ця назва відома всім) Бертом Перлменом я почув таке порівняння: лДиректор у траншеї на полі битви, а тилове забезпечення (постачання тощо) здійснює суперінтендант, бо неможливо тягати снаряди й одночасно вести прицільний вогонь...╗. Усі питання технічного стану шкільних приміщень вирішує центральний офіс, де є спеціальний асистент суперінтенданта з господарчих питань.
У школах є посади інженера, відповідального за технічний стан будівлі та обладнання, є технічний персонал, який веде поточне обслуговування компТютерної техніки, електрообладнання, сантехніки тощо. Якщо в школи є якісь матеріальні потреби, директори шкіл не лздирають╗ гроші з батьків, не шукають спонсорів, а просто інформують суперінтенданта, його асистентів, а то вже їхня проблема Ч як і де знайти гроші.
В Америці ніхто не збирається лсамостійно господарювати╗ на рівні школи. Школу та її працівників взагалі не хвилюють фінансові питання, які автоматично вирішують на рівні керівництва шкільного району. Хоча частину невеликих витрат здійснює безпосередньо школа (придбання канцтоварів тощо).
Директори шкіл є частичною команди менеджерів цього шкільного округу. Завдання суперінтенданта забезпечити кожну школу ресурсами для вирішення її проблем (ресурсами як матеріальними, так й інтелектуальними).
Від директора школи перш за все очікують роботи щодо поліпшення результатів академічних досягнень учнів, які відстежуються шляхом тестування. Це і є обТєктивний критерій ефективності роботи директора.
Роль офісу суперінтенданта Берт Перлмен охарактеризував так: лВерхнє вікно завжди має бути відчиненим для того, щоб заходили свіжі ідеї, а суперінтендант завжди має бути готовим до того, що в нього буде запущено списа╗. Найчастіше лсписи╗ в його бік летять на засіданні шкільної ради округу.
Наприклад, в окрузі Беверлі Хіллз в освітньому бюро було всього 15 штатних працівників, які організовували роботу освітньої системи для 5,2 тис. дітей та 5 тис. дорослих на різних курсах.
Розмір шкільного округу може бути різним Ч від 200-300 дітей, як у містечку Елк Горн у Айові, до 800 тис. дітей в Лос-Анджелесі.
Щотижня суперінтендант Берт Перлмен проводив колективні зустрічі з директорами шкіл в один і той же час. Це була, як правило, колективна розмова в понеділки (у пТятницю директорів повідомляли про порядок денний електронною поштою). До того, як в Америці пройшла компТютеризація, був посильний, який розвозив ці повідомлення.
Теми засідань директорів шкіл різноманітні (про проблеми персоналу, запровадження нових підручників, кооперацію з бізнесом тощо). Це, як правило, жива розмова про нагальні проблеми освіти. Якщо виникали технічні проблеми в деяких школах, на засідання запрошували директора технічного офісу Ч і він звітував про вирішення цих проблем.
Суперінтендант оцінював роботу директора за такими критеріями:
уміння планувати роботу (щовесни подається план розвитку школи, реалістичність якого оцінює суперінтендант);
ефективність управління бюджетом (фінансовий менеджмент);
уміння налагодити тісні звТязки з місцевою громадою, батьками;
спроможність поліпшувати моральний стан у педколективі;
уміння започатковувати бажані зміни;
здатність добитися прогресу у сфері академічних досягнень учнів (це головне!).
Сам директор школи може сказати суперінтендантові: цього року я займаюсь ось цим, будь ласка, оцініть мою роботу в цьому напрямку. При цьому він сам встановлює показники для оцінювання його роботи. лКоневі слід попускати віжки!╗ Ч вважає Берт Перлмен.
Як правило, суперінтендант проводить багато часу в школах і може самостійно побачити, наприклад, яким є морально-психологічний клімат. Так, суперінтендант Берт Перлмен раз у тиждень, як мінімум, бував у кожній школі (спілкувався з усіма вчителями, учнями тощо).
Якщо є вакансія на посаду директора в якійсь школі, то про це оголошують по всій Америці, і всі бажаючі надсилають резюме й рекомендації (наприклад, інформацію про вакансії можна знайти на сайті Американської національної Асоціації керівників шкіл: www. nassp.org). лГоловний мисливець╗ (як правило, у минулому суперінтендант), який працює за контрактом з освітнім офісом, веде відбір (йому платять 2 тис. $ за кожного знайденого директора), збирає необхідні папери і представляє 10 найбільш підхожих кандидатів суперінтендантові, який і здійснює остаточний вибір.
Як правило, директор школи береться на роботу на 1-2 роки, потім контракт продовжується за рекомендацією суперінтенданта шкільною радою.
Хороший директор розвиває місцеву громаду, і вона його підтримує. Усе залежить від думки громадськості, скільки ти будеш директором, якщо є скарги (і вони аргументовані), значить громадськість проти тебе.
Берт Перлмен зауважив: лЯк суперінтендант я приходжу в школу з установкою, що тут все ОК, а не для того, щоб знайти якісь недоліки...╗.
Тобто, у них, в Америці, домінує оптимістична гіпотеза щодо роботи школи.
У нас же часто на перший план виходить песимістична гіпотеза, і будь-які перевіряльники вважають, що в школі працюють потенційні лзлочинці╗, яких слід негайно лвикрити╗. Для наших лперевіряльників╗ головне Ч лпаперовий╗ порядок, а не реальний розвиток школи. Якщо директор чи суперінтендант відвідує урок, під рекомендацією вчителеві підписується сам учитель, і якщо він не згоден, то пише з чим.
Лідер і освітній менеджер Ч дві головні ролі директора в американській школі.
Американська модель самоврядування в освіті теж не є ідеальною, але, на жаль, людство поки що не вигадало нічого кращого.
Так, про зворотний бік американської освітньої реальності Берт Перлмен розказав повчальну історію: коли один із заступників суперінтенданта не виконував як слід свої обовТязки, його відправили лна передову╗ працювати директором школи. Але потім на виборах до шкільної ради обрали його прибічників, і він став суперінтендантом. На лпередову╗ довелося тепер іти його опонентам.
Як бачимо, у США директори беруть участь у передвиборчій кампанії членів шкільної ради. Там теж присутня політика у вирішенні кадрових питань, але на місцевому рівні.
Звичайно, не треба механічно переносити чужий досвід в українські умови. Чужий досвід слід уважно вивчати з тим, щоб віднайти оптимальну для України модель реформування системи управління шкільною освітою. Та щоб набути власного досвіду демократичної організації шкільного життя, слід нарешті зробити перший крок у цьому напрямку, адже лдорогу осилит идущий╗.
й Віктор Громовий 2004. Усі права захищені.