Директор школи: лхлопчик для биття╗ чи остання велика надія?
 

Усупереч марксистським догмам про визначальну роль народних мас в історії, реалії життя показують, що ситуацію в тій чи іншій сфері визначають окремі особистості. Вони формують сузірТя лідерів, які можна назвати соромТязливо-зневажливим для пострадянського вуха словом леліта╗.

Якщо проаналізувати ситуацію у сфері освіти, можна зробити висновок: іде процес прискореної деградації її лкерівної і спрямовуючої сили╗ Ч директорського корпусу. Керівники навчальних закладів уже давно витіснені на периферію управлінської еліти нашого суспільства. У різноманітних рейтингах популярності вони навіть не значаться, а якщо хтось із них і лзасвічується╗, то відбувається це не завдяки його зусиллям на своїй безпосередній роботі... Наші учні мріють стати директорами якоїсь фірми чи банку, але ніхто не мріє стати директором школи, який у нинішній фінансово-економічній ситуації перетворився на професійного жебрака, змушеного йти на поклон до сильних світу цього, щоб хоч якось утримати школу лна плаву╗.

До такого суспільного становища керівника школи ми вже звикли і часто не помічаємо те, що особливо дивує зарубіжних колег. Зокрема, той факт, що навіть у педагогічному середовищі директор може стояти далеко не на першому місці за оплатою праці. Тільки в нас він може отримувати менше вчителя, що, звичайно, позбавляє останнього будь-яких матеріальних стимулів лрватись╗ у директорське крісло. У будь-якій цивілізованій країні є нормою, коли оклад директора школи в 2-3 рази вищий, ніж у вчителя, а оклад учителя в 2-3 рази вищий, ніж, наприклад, у поліцейського... І це відразу ж розставляє соціальні приорітети: це директор, а це вчитель; це вчитель, а це всього-на-всього поліцейський. Так, у Нідерландах до запровадження євро оклад директора був на рівні 6 тис. гульденів, заступника директора Ч 4,5-5 тис. гульденів, учителя Ч від 2 до 3 тис. гульденів, залежно від стажу і навантаження. І такі пропорції всюди дають поштовх бажанню йти вгору сходинками шкільної ієрархії. У нас теж зараз немає перешкод для місцевих органів влади передбачити в контрактах з керівниками шкіл загальноприйнятий у світі підхід до оплати їхньої праці, але... але... але...

Окрім того, що директор школи позбавлений матеріального заохочення, він належить до найбільш соціально незахищеної категорії працівників. лДиректор школи, як жолудь, не знає, коли впаде, і не знає, яка свиня його зТїсть╗ Ч у цій приказці виражена суть нинішнього становища керівника школи. лЗТїсти╗ директора при потребі можна за будь-що (у кожній школі через фінансові негаразди є порушення правил техніки безпеки, всюди процвітають лнезаконні╗ побори з батьків на ремонт, у будь-якому колективі учнів та вчителів є люди, здатні на все...), його хіба що майже неможливо зняти з роботи у звТязку із повною професійною некомпетентністю...

Усім зрозуміло, що все це є продовженням старої політики формування не просто лслухняного╗, а суперзапопадливого, суперлояльного до місцевих владних структур директорського корпусу. Десятиліттями йшла селекція саме такого типу лкерівника╗, який без вагань міг виконати будь-яку вказівку: чи то, як це було в компартійні часи, перетворити школу на тваринницьку ферму (згадайте лозунг тих часів: лВиконання продовольчої програми Ч справа всенародна!╗), чи то лзабезпечити╗ вибори потрібних партії влади людей у часи лдемократії╗...

Ще пТятнадцять років тому в ролі перепустки на керівну посаду був партквиток, а крісло директора школи часто ставало місцем заслання для лпроштрафлених╗ партноменклатурщиків місцевого масштабу. Ще тринадцять років тому ці крісла пережили масове нашестя людей, перед якими зненацька після провалу лГКЧП╗, зачинилися двері райкомів, а школа стала місцем вимушеного притулку. Ні для кого не є секретом і те, що зараз багато директорів прокладають собі дорогу специфічними методами, теж надзвичайно далекими від нормальної карТєри освітянського менеджера та педагога. Хоча підстави для оптимізму дає поява у складі директорського корпусу лбілих ворон╗, які належать до нової і поки що несподіваної для школи генерації керівників, поодиноких представників якої можна назвати терміном лДиректор, якого не чекали╗.

В Америці є фраза, яка найбільше підходить до оцінки цієї категорії керівників: ллюдина, яка зробила себе сама╗. Реальні зміни в системі освіти почнуться лише тоді, коли такі директори шкіл будуть домінувати, створюючи інтелектуальне поле, переорати яке вже нікому не вдасться.

Завданням №1 є створення демократичного механізму відбору й ефективної системи лпрополки╗, які забезпечать прогрес в еволюції директорського корпусу як елітної групи, здатної очолити радикальні освітні реформи.
Для цього перш за все треба відвести директорові школи принципово відмінну роль від тієї, яку він виконував досі. Ця роль вимагає спеціальної підготовки, адже директор школи Ч це не стільки посада, скільки професія. Це не жебрак, не завгосп, не лстарший, куди пошлють╗, це фахівець з освітянського менеджменту, генератор нових ідей, громадський діяч.

І доки ми не проведемо докорінної трансформації ролі і функцій директора школи, у нас не буде ні найменших надій змінити на краще ситуацію в освіті. Пересвідчитись у цьому нам допоможе просте порівняння Ч чим займається директор школи в Україні і в будь-якій країні Західної Європи. Коли голландський директор сідає вранці на велосипед (на машині він їздить тільки на конференції), уже дорогою до школи він починає виконувати головну функцію Ч думає. Звичайно, будь-який нормальний керівник, який уболіває за свою справу, вдень і вночі лносить╗ її в собі. Ніде й ніхто не прагне привТязати директора до його робочого стола, адже школа завжди і всюди з ним. Та й саме поняття лшкола╗ давно вже не асоціюється з приміщенням Ч це, у першу чергу, стиль викладання, філософія освіти, своє розуміння місії школи... Ч тобто все те, що вимагає від її директора творчого підходу до справи, здатності продумувати нові ідеї, осмислювати досвід інших, аналізувати тенденції розвитку педагогічної науки і т.і.

Наступна функція директора школи Ч говорити. Він постійно спілкується із членами шкільної ради, своїми заступниками, батьками, директорами навколишніх шкіл, виступає на конференціях і семінарах, виходить на широкий загал завдяки засобам масової інформації...

Третю функцію директора наші колеги з Нідерландів визначають так: лбути всюди╗, підкреслюючи, що саме на розмови і ходіння по школі витрачається найбільше часу.

Згадую, як, почувши все це, президент Асоціації керівників шкіл України Олена Онаць зробила такий підсумок порівнянню становища українського й голландського директора: лМи каторжники, а вони Ч пани!╗. Можна наводити безліч прикладів, які підтверджують це резюме, але не хочеться травити душу своїм колегам. Нам важко навіть повірити в те, що, наприклад, у Швейцарії директор школи в червні лздає╗ ключі від приміщення в муніципалітет, а в кінці серпня лприймає╗ разом з представниками санітарних та технічних служб відремонтовану й переобладнану школу. Причому, муніципальним службовцям треба добре попотіти, щоб догодити директорові, який усе літо подорожував по світу, набравшись сил, здоровТя та виробивши свіжий погляд на школу. Що нам до того лдикого╗ Заходу, де директор навіть не підозрює, що десь поруч в Європі є країна, у якій його колега, пробувши всю відпустку в ролі прораба, напередодні 1 вересня стоїть лпід козирьок╗, звітуючи, як він за відсутності будь-яких коштів підготував школу до нового навчального року.

Найсумніше те, що більшість наших директорів і не готові виконувати іншу роль. Вони й надалі швидше будуть гальмом освітніх реформ, якщо ми не розпочнемо здійснення широких програм підготовки керівних кадрів освіти до виконання нової ролі. Причому, здійснення багатьох таких програм не вимагає великих фінансових витрат. Наприклад, у Сан-Франциско значний ефект дала програма лКерівництво з опорою на колег╗, в основу якої покладена організація спілкування директора з тими, хто розуміє, що відбувається у школі (відвідування шкіл своїх колег, безпосереднє знайомство з їх діяльністю, обмін думками та взаємне навчання тощо). Як показав досвід, участь у цій програмі допомагає директорам поступово відходити від бюрократичного стилю керівництва, ставати більш масштабними й незалежними, здатними підпорядкувати свою щоденну роботу довгостроковим інтересам та завданням.

Тож нам треба негайно взятися за реалізацію комплексу програм, які допоможуть перетворити шкільного адміністратора й лгосподарника╗ в ефективно діючого керівника освітнім процесом, у людину з новим типом педагогічного мислення. Якщо ми це зробимо, Україна матиме шанс рішуче відмовитися від неефективної пострадянської моделі освіти, вийти на загальноєвропейський освітній простір. Для нас це особливо важливо, адже на фоні всіх тих негараздів, з якими зараз стикається наше суспільство, школа повинна бути оазисом цивілізованості й високої культури, виконувати захисну функцію, бути своєрідним лікувальним фактором.

Бо є лише три речі, які можуть уберегти наших дітей від моральної й фізичної деградації: багатство, освіта й віра. На жаль, в умовах зубожіння основної маси населення перший фактор є барТєром, який може захистити лише небагатьох. Коли в душі багатьох дорослих не лишилося нічого святого, а в кишенях порожньо, єдиним, що дає надію на майбутнє наших дітей, є освіта.

І тільки ми, керівники закладів освіти маємо змогу не допустити, щоб нинішні школярі не стали лвтраченим поколінням╗.

Громовий Віктор. Керівник школи - "хлопчик для биття" чи остання велика надія // Директор школи, жовтень 1997, №7.