Японське освітнє диво

(несекретні матеріали про лсекрети японської школи╗)

Кінець серпня і вересень 2002 року я провів у Японії. Мені випала честь стати першим українським учасником тренінгового курсу лРозвиток середньої освіти╗, організованого Японською агенцією міжнародної співпраці (JICA). Цю освітню програму здійснював Нагоя-університет у співпраці з освітнім бюро префектури Гіфу, Тойо-університетом у м. Токіо, Цукуба-університетом та національним інститутом мультимедійної освіти. Наша навчальна група нараховувала всього 8 учасників: із Сенегалу, Уганди, Мозамбіку, Камбоджі, Вірменії, Македонії та України (до нас було ще 3 набори із загальною кількістю 20 учасників).

Узагалі ж JICA щороку організовує навчання 8 тис. учасників різноманітних тренінгів з 140 країн світу. Це внесок уряду Японії в розвиток людського потенціалу планети. У кожному великому місті є JICA Ч центри, на базі яких проходить навчання. У Нагої розташований міжнародний центр Чубу (CBIC), який є своєрідним Вавілоном, у якому люди з різних країн не тільки удосконалюють свої професійні якості, а й учаться жити разом, прагнуть зрозуміти японську культуру та культури інших країн.

лРозвивати людей, які створюють різноманітність╗ Ч так декларує своє головне завдання JIСА.

Імпорт ідей

Починаючи із місії 104 японців на чолі з міністром Топомі Івакурою до 12-ти країн Західної Європи у 1871-72 роках, Японія прагнула запозичувати прогресивні ідеї (подібне турне проводив російський цар Петро І). Саме у 70-х роках ХІХ століття почалися перші освітні реформи Мейджі-періоду, завданням яких було лпоєднати японський дух із західним навчанням╗. Після ІІ світової війни Японія не тільки змогла успішно адаптувати американську модель освіти, а й підсилити її, наприклад, моральним вихованням. Головне, що сприйняли японці із надбань західної педагогічної думки, Ч ідея лдитиноцентрованої освіти╗. Американські локупанти╗ дали їм право думати про індивідуалізм та вчитися бути особистістю, право будувати зорієнтоване на людину суспільство. лСвобода, індивідуальність, різноманітність╗ Ч лтри кити╗, на яких почала базуватися школа післявоєнної Японії. І зараз японські педагоги, шукаючи відповідь на лвічне питання╗ лЯк вчити наступне покоління?╗, уважно придивляються до педагогічних надбань інших країн, прагнучи знайти там лраціональне зерно╗, яке дасть добрі сходи і на японському ґрунті. Навіть нам, учасникам тренінгу, японські фахівці прочитали лекції про розвиток освіти у Південній Кореї (особливо цікавим для Японії є досвід цієї країни у вивченні англійської мови, починаючи з початкової школи, в організації роботи батьківсько-вчительських асоціацій, освітньому менеджменті та перепідготовці вчительських кадрів), у Китаї (для нас може бути цікавим китайський досвід запровадження освітнього податку, який складає 2-3% від вартості проданого товару), у країнах Південно-Східної Азії (мультилінгвістична освіта у Філіппінах тощо.). У Нагоя-університеті один із провідних напрямків педагогічної освіти Ч порівняльна педагогіка. Наш приїзд теж використали для того, щоб студенти мали можливість побувати спочатку на семінарі, на якому кожен із нас представляв систему освіти власної країни, а потім на заключному семінарі, який став нагодою не тільки проаналізувати все побачене в Японії, а й обговорити глобальні проблеми розвитку середньої освіти, подискутувати щодо нового мислення в педагогіціЕ.

Звичайно, японці можуть собі дозволити такий лімпорт ідей╗, бо уряд країни фінансує наш тренінг, а вже організувати роботу семінару так, щоб ми самі прагнули максимально розкрити свій потенціал, є, як кажуть, справою лтехніки╗, точніше педтехнології, в основі якої лежать активні форми занять.

Багато студентів обирають теми своїх досліджень, які належать до порівняльної педагогіки. Усе пізнається у порівнянні Ч цю істину мали змогу пізнати на власному досвіді як ті студенти, які були на наших семінарах, так і ті, які, наприклад, обравши темою дослідження індонезійську школу, можуть за період навчання кілька разів відвідати цю країну. До речі, у Японії прагнуть стимулювати бажання навчатися за кордоном, бо, як написано на одному із плакатів у шкільному коридорі, лнавчаючись за кордоном, ти дізнаєшся більше про себе╗.

Наші колеги в Японії розуміють, що сучасний світ Ч це не стільки змагання конкуруючих освітніх систем, скільки їх взаємозбагачення та поступове формування глобальної моделі освіти. Перехід від замкнутих національних систем освіти до відкритої транснаціональної Ч характерна риса нашого часу. Нова ера в освіті відчувається за такими ознаками, як перетворення Інтернету на глобальний освітній простір, посилена увага до вивчення світових мов, утвердження глобального педагогічного мисленняЕ

Головне для української освіти Ч не лишитись осторонь від цього вже незворотного процесу, не опинитися на ізольованому лхуторі╗ у світі, який став лглобальним селом╗. Адже світ тепер ділиться на дві групи націй:

1. Інформаційні провайдери, тобто ті, хто продукує і поширює інформацію.

2. Інформаційні реципієнти, ті, хто пасивно споживає інформацію.

Звичайно, Японія прагне не тільки вбирати в себе передові знання, а й, перш за все, бути нацією інформаційним провайдером. Нам же поки що хоча б стати лреципієнтом╗, здолати нашу ізольованість від магістральних напрямів розвитку світової педагогічної думки.

Японська школа сьогодні є не тільки визнаним лідером в інформаційних освітніх технологіях, а й прагне завойовувати та самостійно створювати технології зрощування лкритично мислячої особистості╗, людини із лсильним продуктивним мисленням╗.

Якщо ще не так давно японські педагоги зосереджувались на адаптації таких методів роботи, як навчання у групах, то зараз вони вже більше говорять про індивідуалізацію освітнього процесу, шукають та розробляють освітні технології, спрямовані на розвиток індивіда. До речі, в Нагоя-університеті дуже популярні серед студентів стали навчальні курси з консультування. Це є відповідно виклик індивідуалізації, який змушує японські школи запрошувати на роботу побільше консультантів, які вестимуть індивідуальний педагогічний супровід учнів.

Підсумовуючи сказане, ще раз констатуємо: система освіти в Японії демонструє дивовижну здатність вбирати в себе передові педагогічні ідеї, трансформуючи їх в ефективні освітні моделі. Японським педагогам вдається поєднувати західні новації з національним менталітетом (духом колективізму, відчуттям приналежності до того чи іншого соціуму тощо), що дозволяє нейтралізувати можливий у таких випадках опір змінам. Саме процес постійного оновлення освіти й забезпечує її високу конкурентноздатність.

Глобальна освіта по-японськи

Коли вирушав до Японії, я думав, що лечу на лкрай світу╗, але після приїзду глянув на японські карти, де зображено зліва Євразію, справа Ч Америку, а Японія Ч у центрі, і переконався, що краю світу не існує, тим більше в наш час. Японці не збираються лбути на околиці╗, тому легко здолали звичні для нас географічні стереотипи з тим, щоб, навіть поглянувши на карту, людина відчувала власну причетність до лцентрової нації╗. Проживши ж там більше місяця, переконався, що поняття лкрай світу╗, трансформоване у приказку лмоя хата скраю╗, швидше від усього стосується України, адже лглобальна присутність Японії╗ проявляється у всьому: від просування високотехнологічних товарів на світові ринки до прагнення поширювати власну культуру, традиційні види спорту, японську мову, педагогічні технологіїЕ На жаль, поки що можна говорити хіба що про глобальну відсутність України в сучасному світі взагалі і в Японії зокрема. Єдиний український товар, який я побачив у сувенірній лавці в Токіо, Ч гуцульська лсоромітська╗ ручка, яка стояла поруч із російською лматрьошкою╗. Це єдине, що ми можемо сьогодні їм запропонуватиЕ

Глобалізація не означає ментальної колонізації Японії Заходом, хоча, на перший погляд, всюди є багато зовнішніх ознак ламериканізації╗ на вулицях японських міст.

Глобальна освіта розглядається як побудова освітнього простору, далекого від націоналістичного чи етноцентричного менталітету, створення такого змісту й методів освіти, які б відображали погляд на освіту глобального співтовариства, різноманітність культурЕ

Особливо наголошується на ролі школи у лзрощуванні╗ в учнів бачення глобальних перспектив, прагнення досягнути інтелектуального взаєморозуміння.

Одним із напрямів руху до глобальної освіти є міжнародні освітні обміни.

Так, японці прагнуть не тільки розширювати лекспортний потенціал╗ власної освіти (у японських університетах навчаються десятки тисяч іноземців, активно просувається японська мова в США та інших країнах тощо), а й, наприклад, залучають до роботи у своїх школах учителів з англомовних країн (у цьому році таких учителів англійської мови працює близько 6 тис.). Як хороший приклад для наслідування, японські освітяни сприймають південнокорейський досвід організації лoverseas training╗ (заморського тренінгу) для вчителів. Це навчальні подорожі до країн Північної Америки, Західної Європи та Азії дають можливість самим педагогам краще вивчити іноземні мови, ближче пізнати інші культури, розвинути вміння порівнювати різні системи освіти (цю програму з 1995 р. здійснюють муніципалітети, на рівні яких і відбувається відбір кандидатів на поїздку).

Не тільки японські чи південнокорейські освітяни мають змогу робити зарубіжні турне, а й, наприклад, рядовий інспектор Міністерства освіти Камбоджі, Ванна Лор (мій колега по тренінгу) упродовж останніх років відвідав десятки країн. Це розширює горизонти, допомагає опановувати іноземні мови, сприяє появі лчуття єдиної родини╗ у глобальному масштабі і, зрештою, допомагає підготувати такі педкадри, які знають, що робити у власній країні. Саме так педагогічні громади країн з лвідкритим суспільством╗, однією із ознак якого є свобода подорожувати, поступово інтегруються у світову освітню співдружність.

Свій внесок у глобальну освіту робить і японське телебачення, яке показує світ, у якому культурний обмін стає нормою життя, транслює телеуроки іноземних мовЕ

ЗапамТяталася соціальна реклама: японський і британський бізнесмени підписують угоду, японець простягає руку, а британець у той момент кланяється, зрештою, вони і розкланялись, і потисли руки.

Сьогодні можна говорити про глобальні закономірності розвитку освіти, серед яких на чільному місті стоїть необхідність її неперевного реформування. Усюди у світі освіта реформується з тим, щоб знайти адекватні відповіді на такі виклики часу, як індивідуалізація, інформатизація, глобалізаціяЕ В усіх країнах світу означені такі напрямки реформування, як децентралізація управління, лібералізація шкільного устрою, індивідуалізація систем навчання, запровадження нових освітніх технологій, утвердження нової парадигми освіти, освіти упродовж усього життя тощо.

Ще в 1984 році виник консультативний орган з питань реформування освіти при премТєр-міністрі Японії. У 1987 році ним було визначено три головних напрямки реформ:

4 децентралізція замість централізації;

4 різноманітність замість одноманітності;

4 гнучкість замість жорсткості й закостеніння;

Трьома відправними точками реформи стали:

1. Принцип надання особливої уваги індивідуальності (вчити не всіх одному й тому ж, а кожного окремо, відповідно до його індивідуальних нахилів, розвивати індивідуальність).

2. Перехід до системи освіти впродовж усього життя (перш за все слід вчитися впродовж усього життя самостійно).

3. Побудова динамічної освітньої системи, адекватної епосі постійних змін (навчити жити в умовах постійних змін, адаптовуватися до мінливості оточуючого світу). Колись існувало східне прислівТя лНе дай, Боже, жити в епоху змін╗, але сьогодні ми повинні бути свідомими того, що іншої епохи вже не буде.

Програму освітніх реформ можна знайти на сайті Міністерства освіти, науки, спорту та культури Японії (Монбушо): www.edu.go.jp. Цікаво, що в цьому документі серед конкретних завдань є не тільки такі традиційні формулювання, як лкультивувати більше гуманізму і творчості╗, лзміцнювати звТязок шкіл з індустрією та місцевими громадами╗, лпродовжити створення мультимедійних ресурсів освіти╗, а й нетипові для нашого педагогічного словника фрази, наприклад, лпідсилювати в дітей смак до життя╗.

лРодзинки╗ японських шкіл

Звичайно, для мене, як для директора гімназії, найцікавішою складовою програми тренінгово курсу лРозвиток середньої освіти╗ були візити до японських шкіл. Почали ми із знайомства зі школою-філіалом Нагоя-університету. Перше, що впадає у вічі, Ч шкільна форма. Вона обовТязкова в усіх школах Японії (можуть бути різні фасони, але є, як правило, всюди біла сорочка у хлопців та блузка й білі гольфи у дівчат). Атмосфера на уроках досить розкута. На деяких заняттях, наприклад, з образотворчого мистецтва, панує те, що можна делікатно назвати лтворчим хаосом╗. У школі є не тільки маса стаціонарних компТютерів, а й компактні ноутбуки. Так, ми відвідали цікавий урок домашнього господарювання, на якому діти за допомогою ноутбуків проектували будинок своєї мрії.

У початковій школі Кіта м. Такаяма в кабінеті директора висить галерея портретів усіх директорів, які керували цим навчальним закладом упродовж його 120-річної історії (до речі, усі 120 років існування цієї початкової школи не було жодної жінки). Коли я сказав своєму колезі, що це хороша ідея таким чином вшановувати своїх попередників, він жартома заперечив: лНі, бо всі вони дивляться на мене╗. У цій школі вражає маса виставок дитячих поробок, причому більшість із них виготовлені із лвідходів╗ (пластикових пляшок, упаковок, соломинок-трубочок тощо).

Переважають рухливі форми уроків. Зокрема, урок музики є одночасно і уроком фізкультури. Після уроків вся школа танцює на подвірТї традиційні японські танці, готуючись до шкільного фестивалю.

У цьому ж місті Такаяма відвідали школу для працюючої молоді, яка є японським аналогом наших вечірніх шкіл. Попри те, що школа має величезне приміщення та чудове технічне обладнання, учнів тут небагато. Перш за все, усі, хто приходить до школи після роботи, йдуть вечеряти. Вартість вечері символічна, а страви досить різноманітні (тут уперше скуштував запечені каштани з рисом). Цікавим був урок музики, на якому учні спочатку виготовляють лперфокарту╗, вставивши яку в спеціальну лшарманку╗, можна зіграти обрану тобою мелодію. А на уроці декоративно-прикладного мистецтва нас навчили робити традиційну японську іграшку Ч соломТяного бичка.

Сільськогосподарська й лісова школа Хіда є симбіозом звичайної старшої середньої школи і ПТУ. Шкільне лmotto╗(лозунг): лSo-mei-Ki╗ (творчість Ч бадьорість Ч щирість) виражає бачення педагогами цієї школи своєї місії. Школа має просто грандіозну матеріально-технічну базу. Наприклад, шкільній лабораторії з біотехнологій, мабуть, можуть тільки позаздрити наші дослідні станції та інститути. Про виробничу базу, яка дає змогу виробляти продукцію на продаж і отримувати прибуток, можна говорити те ж саме. Учні цієї школи мають можливість пройти різноманітні види виробничої практики не тільки на базі власного навчального закладу, а й, наприклад, поїхати вивчати агрокультуру в Канаду, Нідерланди чи Бразилію. Є й програми лсімейних обмінів╗ (з проживанням у сімТях) з Австралією, але за проїзд юних туристів платять їх батьки.

лСільська╗ старша школа Каміока (у високогірному містечку проживає всього 11 тис. мешканців) вражає як своїми розмірами та оснащенням (на 327 учнів вибудовано кілька супермодернових приміщень), так і красою навколишньої природи: спеціальний будинок для семінарських занять, спортивний корпус, чудові майстерні для вивчення індустріальних технологій, науковий корпус, гуртожиток для учнів, хореографічні зали, величезні стадіони і компТютери, компТютери, компТютериЕ Усе побачене для нас є просто культурним шоком.

У цій школі учні мають змогу обирати один із пТяти профілів навчання: гуманітарний, природничо-науковий, спортивний, інформаційних технологій та напрям індустріальних технологій. Є й досить широкий перелік предметів за вибором (серед них знаходжу досить оригінальний Ч лМій стиль життя╗). Мінімальна кількість учнів у класі при вивченні цих предметів Ч 2, максимальна Ч 39 (ніяких проблем із оплатою праці вчителя, у якого навчається всього 2 учні, не виникає, адже наступного року цей предмет можуть обрати 20 учнів). Відвідавши уроки ліндустріальних технологій╗, переконуюсь, що дітей тут вчать працювати на роботизованому й компТютеризованому виробництві, не витрачаючи час на опанування таких лрудиментів╗ століття, що минуло, як молоток чи напилок. Ще одна лвисокогірна╗ неповна середня школа в містечку Фурукава продовжує вражати суперрівнем оснащення. Я б навіть міг їх звинуватити у надлишкових витратах, які призводять до перенасичення технікою (так і не зрозумів, навіщо в кожній класній кімнаті остання модель музичного синтезатора лЯмаха╗).

До речі, ніхто в японській школі не збирається економити електроенергію: постійно працюють кондиціонери, навіть у сонячну погоду ніхто не вимикає освітлення і т.і.

Тут ми стали глядачами грандіозного шоу з барабанним боєм: дві сотні дітей як один організм демонстрували нам картину лживої трибуни╗ Московської олімпіади. Потім уже на подвірТї школи продовжилася репетиція колективного маршу під гуркіт барабанів (школа готувалася до фестивалю).

Усе це чимось нагадало мої піонерські роки, тож візит до цієї лшколи з барабанним боєм╗ був одночасно і подорожжю в майбутнє, і поверненням у наше минуле. Японські педагоги вважають, що такі лпіонерські╗ форми організації позаурочної активності допомагають підняти лколективний дух╗ і сформувати почуття приналежності до шкільної родини, культивують шкільний патріотизм. Може, це й так, але якби постійно по півдня барабанили в мене під вікнами кабінету, я б, мабуть, з глузду зТїхавЕ Звичайно, проблема розумного балансу між індивідуалізмом і колективізмом актуальна і для нас, та все ж такі колективні марші підходять більше для японського менталітету, адже ми, українці, Ч нація індивідуалістів.

Чи можна знайти в японській школі кабінет без компТютера?

Я не відкрию нічого нового, констатуючи той факт, що сучасна японська освіта Ч це, перш за все, інформаційні технології (ІТ) і електронне навчання (Е-навчання), але тих, хто вважає, що в японській школі компТютерів більше, ніж дітей, змушений розчарувати. Поки що дітей більше, але якщо темпи компТютеризацій будуть такими, як зараз, пройде небагато часу до того моменту, коли співвідношення учнів і компТютерів стане 1:1. Сьогодні ж, наприклад, у Гіфу-префектурі кожна початкова школа має в середньому 26 компТютерів на 300 учнів, повна середня школа Ч 48 компТютерів на 350 учнів, і старша середня школа Ч 150 компТютерів на 900 учнів. Таким чином, станом на 2002 рік співвідношення компТютерів і учнів виглядає так:

старша середня школа Ч 1 компТютер на 6 учнів;

повна середня школа Ч 1 компТютер на 7 учнів;

початкова школа Ч 1 компТютер на 11-12 учнів;

Я мав можливість відвідати різні школи в кількох містах і селах цієї префектури і побачити на власні очі фантастичний (для нас) рівень їх насиченості найсучаснішою компТютерною технікою. Поставивши перед собою завдання знайти хоч один кабінет у неповній середній школі невеличкого міста Фурукава, де б не було компТютера, я нарешті дійшов до кімнати східних єдиноборств, підлога якої була застелена татамі, але й тут побачив у куточку чудо-техніку для вчителя фізкультури. Звичайно, і Японія досягла такого рівня оснащення шкіл не відразу. Упродовж останнього десятиліття щороку реалізовувався той чи інший дуже дорогий проект компТютеризації системи освіти. Так, у 1996 році було успішно здійснено лКо-net plan╗, метою якого було приєднання до мережі Internet 1000 японських шкіл. У 1998 реалізовано лЕ-Square project-1998╗ (див.www.edu.ipa.go.jp/Е-Square/Eng), завдяки якому на порядок (у квадраті) збільшилася кількість шкіл, які використовують Internet, радикально поліпшилося забезпечення різноманітними компТютерними програмами тощо. Зрештою, вони досягли того, що у 2001 році не залишилося жодної школи в Японії, яка б не мала доступу до Інтернету. Окрім цього, всюди є локальні компТютерні мережі, усі школи мають свої web-сайти. Зараз країна успішно рухається до нормативу 2005 року: два компТютери і компТютерний проектор у кожному класі в усіх японських школах. Можу засвідчити, що школи Гіфу-префектури уже зараз або досягли цього нормативу, або підійшли до цього впритул.

Як підкреслюють японські фахівці, шлях до Е-навчання та домінування ІТ у школі теж був нелегкий, адже і в них серед учителів було багато прибічників традиційних методів навчання. Їм теж доводилося ламати стереотипи, і головне Ч послідовно, рік у рік, наполегливо реалізовувати широкомасштабні програми перепідготовки педагогічних кадрів. Так, у Гіфу-префектурі щороку близько двох тисяч учителів проходять перепідготовку з компТютерних технологій навчання на базі місцевого освітнього інституту (японський аналог наших інститутів післядипломної освіти).

Причому завдання вироблення в учнів навичок роботи на компТютері та навичок лнавігації╗ у лглобальній павутині╗ не є самоціллю для японського вчителя, головне Ч навчити учнів за допомогою ІТ вирішувати проблеми, реалізовувати проекти, знаходити потрібну інформацію в процесі вивчення всіх навчальних предметів. 105 годин роботи в Інтернеті Ч така середня норма на навчальний рік, яку забезпечує школа для кожного школяра. І, звичайно, японські діти активно використовують Internet в позаурочний час.

Уже в початковій школі дітей вчать, як через мережу Internet знайти дані про погоду чи культурні події в їх рідному місті. Старшокласники можуть під час уроку, наприклад, відвідати віртуальні картинні галереї чи web-музеї, довідатися курси валют чи проаналізувати інтерпретації одних і тих же новин засобами масової інформації різних країн.

Технічне забезпечення освітнього процесу в японській школі не обмежується лише компТютерами. У кожному класі є телевізори й відеомагнітофони, музичні центри, телефон і навітьЕ синтезатори. Усе це стало можливим завдяки солідному фінансуванню. Так, у бюджеті 2002 року в Гіфу-префектурі річні витрати на одного учня складають:

дитсадок Ч 5. 437 $

початкова освіта Ч 6. 566 $

неповна середня школа Ч 7. 549 $

старша середня школа Ч 13. 885 $

Річні ж витрати на навчання одного студента Нагоя-університету складають 35 тисяч $. Річний бюджет університету 585 млн. $(!). Я не помилився Ч більше, ніж півмільярда доларів складає бюджет звичайного державного університету в м. Нагоя.

Так, якісна освіта сьогодні є надзвичайно дорогим задоволенням, і нам, українським педагогам, доводиться ставити запитання: лЧи можливо організувати навчання дітей у ХХІ столітті на прийнятному рівні при витратах на одного учня менше 100 $?!╗. Позитивної відповіді на це запитання не існує. У таких умовах японський учитель, мабуть, зробив би харакірі, ми ж робимо освітнє лхаракірі╗ всі разом, адже, як зазначав ще Р. Кіплінг: лОсвіта Ч найвеличніше із земних благ, якщо вона найвищої якості. Інакше вона абсолютно даремна╗. Доводиться з сумом констатувати: сучасна освіта для всіх стала привілеєм багатих націй. У бідних країнах, а ми, на жаль, належимо саме до цієї категорії, можна хіба що створювати острівці сучасної освіти, які, можливо, згодом розширюватимуться до масштабів усієї країни. А поки ми лнидіємо╗ в невтішних умовах обТєктивної реальності, японці освоюють світ віртуальної реальності.

Так, у нас була можливість відвідати Національний інститут мультимедійної освіти у передмісті столиці Японії Токіо (див. www.nime.ac.jp). Тут створюють ефективні освітні ресурси, які відкривають нові можливості як для навчальних закладів, так і для самостійної роботи студентів. Наприклад, щороку виробляють 7-8 CD з навчальними матеріалами для університетів. Це дуже якісний і дорогий продукт, виробництво одного такого CD коштує близько 50 млн. ієн (417 тис.$).

У цьому інституті нам показали освітні можливості віртуальної реальності Ч ми побували в соборі, пройшлися сучасним будинком, здійснили космічну подорожЕ Ще одне із чудес техніки Ч космічна система звТязку, яка дає можливість проводити телеконференції для тисяч студентів у сотнях університетах Японії, чи, наприклад, побувати на телелекції в будь-якому університеті, причому забезпечується інтерактивність такої форми навчання з тим, щоб можна було ставити запитання, дискутуватиЕ Дійсно, Е-навчання в Японії Ч поверх усіх барТєрів. Воно вже зробило нормою кроскультурний обмін знаннями, відкрило кожному японцеві широку дорогу у світ.

Але японські педагоги розуміють і те, що Internet може стати і троянським конем, який може принести прямо в школи чи в домівки учнів порносайти, рецепти виготовлення вибухівки чи інформацію про способи здійснення суіциду. Тому одним із важливих завдань японської школи і японського суспільства стає нейтралізація негативних аспектів компТютеризаціїі й інтернетизації. Дуже гостро там стоїть і проблема перевантаження учнів Інтернетом.

Однією із причин надмірного занурення у світ Інтернету, наприклад, є прагнення дитини компенсувати брак батьківської уваги біля монітора компТютера. І хоч нам ще далеко до цих проблем, слід усвідомлювати, що вони неминуче прийдуть.

Чистота Ч запорука здоровТя

Ще однією характерною рисою японської школи є культ чистоти. У всіх школах обовТязковим є змінне взуття (перевзуватися потрібно і в багатьох ресторанах, музеях тощо). Причому, вибачте за такі подробиці, при вході до туалету, необхідно знову змінити капці (на порозі туалету стоїть спеціальне взуття). Це при тому, що всередині Ч ідеальна чистота (але ж мікробів не видно!), електронні унітази з усіма функціями, які забезпечують гігієнічний догляд за геніталіями, квіти та іграшки на вікнах.

Підтримувати чистоту змалечку привчають самих дітлахів. Так, у початковій школі Кіта невеличкого міста Такаяма ми потрапили на лчисті хвилинки╗: 15 хвилин після обіду всі учні разом з учителями дружно й весело видраювали класи та коридори.

Як нам пояснив директор, таке прибирання відбувається в один і той же час щодня. Тож, як бачимо, від самообслуговування учнів не відмовляються і в багатих країнах. У цій же школі ми бачили і лпродуктивну працю╗ учнів: малеча доглядає за курочками (яйця продають учителям Ч і так школа отримує додаткові гроші).

У деяких школах виробнича діяльність є не тільки розвагою. Так, сільськогосподарська й лісова старша середня школа Хіда має власне господарство (тваринницьку ферму, сад, міні-консервний завод) та власний магазин. І коли, наприклад, проходить щорічний шкільний фестиваль, одночасно відбувається і великий розпродаж власної продукції, щорічний прибуток від реалізації якої Ч 27 млн. ієн (230 тис. $), які вони реінвестують у розвиток школи. Не дивуйтеся такій великій сумі прибутків. Наприклад, яловичина в Японії є дуже дорогою, і вартість одного бичка складає 1 млн. ієн (8,5 тис. $). Тож школі не складно заробити ці гроші.

лКнут╗ і лпряник╗

Професор Нагоя-університету Хакаява Місао, який прочитав нам лекцію про освітні реформи, якось сказав, що в його сина зараз жахливий час. Він закінчує неповну середню школу і готується до вступних іспитів до старшої школи. Жорстка система іспитів змушує його тяжко працювати не тільки під час уроків, а й після уроків та у вихідніЕ Зараз у країні дискутують з приводу наміру реформаторів освіти дати учням більше свободи і більше вільного часу. А поки йдуть дискусії, японські діти після уроків змушені йти до репетиторів, які допомагають їм краще підготуватися до екзаменів (ще один могутній освітній фактор, особливо в початковій школі, Ч японська мама). Така лприхована╗ освіта, окрім перевантаження учня, призводить до появи проблеми нерівних можливостей у реалізації права на освіту. Якщо сімТя забезпечена і має можливість найняти приватних учителів, то шанси дитини успішно скласти вступні іспити до коледжу звичайно зростуть у порівнянні з дітьми із незаможних сімей.

На щастя, в Японії немає таких негативних наслідків лекзаменаційної лихоманки╗, як хабарництво, протекціонізмЕ Їм не дано зрозуміти всього того, на чому тримається лтіньовий╗ бізнес багатьох українських вузів, бо поняття лчесна гра╗ стосується і вступних іспитів.

У Японії лишається немало противників лібералізації освіти, які вважають, що ситуація в школі змушує не забувати лкнут╗. Останнім часом зросла кількість дітей, які пропускають більше 30-ти днів упродовж навчального року, падає ентузіазм, дисципліна на уроках, зростає агресивність підлітків, неповага до дорослих, які роблять зауваженняЕ Японське лпокоління Х╗ не хоче так лтяжко працювати, як їх батьки╗. Тож, як бачимо, проблеми нової генерації схожі як на Сході, так і на Заході. Професор Хаякава Місао вважає, що це зворотний бік медалі, на передньому боці якої написано слово лсвобода╗.

Та попри критику, зараз у Японії проходить реформування системи оцінювання навчальних досягнень учнів, яка полягає у переході від лвідносного╗ до лабсолютного╗ оцінювання з орієнтацією на мету освіти. Простіше кажучи, відносне оцінювання схоже на перегони, у яких завжди є переможці і є аутсайдери, тобто дітей порівнюють один з одним і ставлять найвищі оцінки тим, хто саме в цьому класі випереджає інших.

Абсолютне ж оцінювання відстежує персональне просування учня до здобуття певних знань, у розвитку навичок критичного мислення тощо. Таким чином японські педагоги прагнуть не просто виставити формальну оцінку, а й стимулювати енергію до навчання.

Досить скурпульозно фіксуються і такі прояви обізнаності з окремих предметів, як здатність поставити проблему та знайти шляхи її розвТязання, творче ставлення до навчання, уміння висловитися, і такі характеристики учня, як схильність до здобуття вищої освіти, поведінка, інформація про здобуті нагороди та відзнаки і т. і. Далі, уже при вступі, наприклад, до старшої школи, шкільний звіт про навчання у неповній середній школі дає 45%, вступні іспити Ч 50%, інтервТю з учнем Ч 5% до загальної кількості прохідних балів.

Проте є й скептики, які резонно помічають, що в разі оцінювання активності учнів на уроках діти підніматимуть руку тільки заради того, щоб про це написали у звіті.

Серед форм лміжособистістної оцінки╗ є й тристоронні зустрічі між учителем, учнем і батьками, на яких обговорюються результати навчання учня та його плани на майбутнє.

Як бачимо, японська школа застосовує широку палітру стимулів, які спонукають учнів до наполегливого навчання.

Кадри вирішують усе

Головний лсекрет╗ успіху будь-якої справи знали й наші лвеликі кормчі╗, алеЕ.

У них, у Японії, бути вчителем Ч значить мати досить престижну роботу з оплатою від 1.625 $ до 3.908 $ на місяць (директор школи отримує зарплату від 3,5 тис до 4,5 тис. $, професор університету Ч близько 5 тис. $ на місяць). У нас же ставка вчителя складає від 33 $ до 56 $ на місяць, директор школи отримує 45 $.

Моя зарплата директора рівно у 100 (сто!) разів менша заробітної плати мого японського колеги! No commentsЕ

У них, щоб отримати роботу вчителя, слід пройти жорсткий конкурсний відбір, який проходить на рівні луправління освіти╗ префектури (це письмові екзамени, інтервТю і перевірка практичних умінь) і триває два-три дні. У нас дефіцит учительських кадрів набуває катастрофічних масштабів навіть у столиці країни, що вже казати про сільську школу.

У них усе ще домінують чоловіки, особливо у старшій школі, але поступово школа рухається до гендернозбалансованого устрою (у початковій школі 62,5% учителів-жінок, у неповній середній Ч 40,6%, у старшій школі Ч усього 26,1%). У нас, як правило, безнадійно фемінізована школа, від якої чоловіки, перш за все, через низьку зарплату, тікають ляк чорт від ладану╗.

У них реальні можливості для кожного вчителя зосереджуватися на задоволенні таких потреб вищого рівня, як самореалізація, прагнення до визнання, досягнення високого статусу та престижу (згадаймо ієрархію потреб А. Маслоу), у нас Ч зацикленість на прагненні задовольнити елементарні життєві потреби.

Неозброєним оком видно, як кажуть в Одесі, лдвє большие разницы╗ між учителем, який живе повноцінним життям, і учителем, який змушений лвиживати╗. Особливо запамТяталася зустріч із учителями фізики індустріальної школи м. Гіфу, які створили свій клуб лStray Cats╗. Розумні, упевнені в собі й матеріально забезпечені люди дійсно можуть творити чудеса. Більше за все вражає ентузіазм та інтелект цих людей у поєднанні з гумором та життєрадісністю. Вони створили справжню магічну фізику, яка базується на трьох фундаментальних ідеях:

1. Викладання фізики може відбуватись у формі чарівного шоу з фокусами та експериментами, загадками та відкриттями.

2. На простих прикладах дітям можна показати принципи дії високих технологій.

3. З лнічого можна зробити щось╗, адже навіть побутове сміття (банки з-під напоїв чи упаковка від телевізора) може бути використана для виготовлення фізичного лобладнання╗.

Багато японських дітей, як і наших, не люблять фізики, але якщо в них є такі вчителі, за майбутнє японської науки можна не турбуватися. Таку реалістично-фантастичну фізику просто не можна не любити.

До речі, цей самодіяльний клуб учителів фізики має свій сайт www.straycats.net, так що всі бажаючі можуть завдяки Інтернету зануритись у дивовижний світ лмагічної фізики╗, а заодно побачити фоторепортаж про наш візит.

Звичайно, не всі вчителі в Японії такі, як ці вчителі із міста Гіфу. Але, відвідуючи десятки уроків, я не переставав захоплюватися дивовижною здатністю лрозкріпаченого╗ і матеріально забезпеченого вчителя продукувати сучасні методи навчання, які можуть зацікавити учнів, підштовхнути їх на шлях творчого пошуку. Слід мати на увазі й те, що ентузіазм учителя підкріплюється освітньою індустрією, яка на нього працює, забезпечуючи усім необхідним і достатнім для творчої праціЕ У таких умовах дуже важко залишатися посереднім учителем.

Розвиваюче місто, розвиваюча країна, суспільство, яке навчається

Ще один лсекрет╗ успіхів японської школи Ч те, що вона не є поодинокою територією, на якій ведеться засів лрозумного, доброго, вічного╗. Японське суспільство є соціумом, який навчається. Увімкнувши телевізор, ви відразу ж знайдете масу найрізноманітніших освітніх програм. Кожне японське місто теж є розвиваючим освітнім середовищем, яке дає змогу дитині вчитися і за межами школи.

Так, у Нагої дитина може пізнати таємничий світ океану, відвідавши акваріум у порту, долучитися до високих технологій у музеї науки і техніки, полюбити живу природу у зоопарку чи захопитися нумізматикою, безкоштовно відвідавши музей грошей, який організував один із міських банків.

Японський бізнес теж із честю розділяє тягар відповідальності за освіту підростаючого покоління. У мене була можливість побувати на екскурсії в Toyota-city, яке знаходиться недалеко від Нагої. До речі, на фірмі є спеціальний підрозділ, який займається просвітницькою роботою серед школярів та Public relаtions (взаєминами з громадськістю). Побачити суперсучасне виробництво і зустріти надзвичайно теплий прийом Ч цього досить, щоб перейнятися повагою до цієї фірми. Ще більше ці почуття зростають, коли довідуєшся, що лToyota╗ Ч не тільки безкоштовно (та ще й надаючи власні автобуси) знайомить усіх бажаючих із модерновими технологіями автомобілебудування, а й фінансує програми обмінів учнівськими делегаціями між різними країнами, спонсорує наукові та освітні установи.

Тож у Японії освітня функція не перекладається виключно на плечі школи, а є предметом спільної турботи муніципалітетів, бізнесу, засобів масової інформації тощо. Тут є школа, відкрита до суспільства і є суспільство, яке прагне максимально сприяти школі.

P. S.     

Найдивовижніше, що є в Японії Ч це, без сумніву, люди. У вкрай модерновому технопросторі країни вони з особливою любовТю зберігають лкімнати в японському стилі╗ (тут проходять чайні церемонії) та японські садочки. Для сучасних японців сенс чайної церемонії, як і тисячу років тому, полягає в тому, щоб мати час подумати про себе, зрозуміти сенс життяЕ Це разюче відрізняється від нашого стилю споживання чаю разом з лимоном та бутербродом, похапцем, перед тим, як побігти на роботу.

Японці є людьми без комплексів, наприклад, на вечорі знайомства, говорячи про хобі, кілька чоловіків заявили, що вони люблять випити. Усі весело аплодували, погоджуючись, що пити пиво Ч це теж хобі.

Тут у вітринах ресторанів стоять апетитні муляжі страв, а у чекові зазначається не тільки ціна, а й калорійність придбаної їжі.

Мабуть, суто японським лноу-хау╗ у сфері лшвидкої їжі╗ є ресторани л100 ієн╗. Страви тут подаються конвеєрним способом, вони лпропливають╗ на блюдечках мимо столиків відвідувачів, а так як кожна із них коштує усього 100 ієн (це менше 1 $), ти спокушаєшся скуштувати 5-10 різних делікатесів, і, зрештою, платиш за кількістю блюдечок на столі приблизно таку ж суму, як і в будь-якому іншому ресторані.

У Японії у вас буде нагода навчитися пити холодну каву (за такої спеки, яка була у вересні, гарячу каву пити неможливо) і гаряче саке (але її краще не пити, смак рисової горілки не для українця).

Усі таксі мають електронні навігатори, а у вагонах метро стоять електронні табло, які показують рух поїзда, та звичайнісінькі дзеркальця біля виходів, щоб людина могла поглянути на себе, поправити зачіску чи краваткуЕ Ви будете приємно здивовані, коли виявите, що дзеркало у ванній кімнаті не запітніло (там є система підігріву скла, і вода відразу ж висихає).

Висячі дороги з шумопоглинаючою огорожею розвантажили вулиці від автомобілів, але, звичайно, хайвеї аж ніяк не прикрашають зовнішній вигляд міста.

лТут ніколи не буває ночі╗, Ч кажуть про Токіо, і це не є перебільшенням, місто світиться мільйонами вогників реклами та ілюмінації.

На вулицях прокладені доріжки для сліпих (звичайна плитка покладена догори дном), а на вивісках магазинів чи установ обовТязково є і текст на дотик для незрячих. Обмеженість території змушує японців всюди економити життєвий простір і, наприклад, у бібліотеці стелажі стоять упритул один до одного: потрібна книжка саме на цій поличці Ч натискаєш кнопку, і стелажі розсовуються.

Японія є країною контрастів, і в радянські часи наш кореспондент запросто знайшов би матеріал для того, щоб показати лтяжке життя японських трудящих╗. Наприклад, у місті Такаяма збереглися такі малесенькі будиночки-лкурятники╗, які в нас будують хіба що на дачних ділянках, а на їх фоні височить модернове приміщення готелю лFour seasons╗.

Ритм життя японців надзвичайно високий. Моя колега, учасниця програми із Уганди, якось, втомившись від навантаження, констатувала: лЦе тут, у Японії, я так бігаю, а вдома слід іти повільно, ось так (показала, як неквапливо, вихиляючи стегнами, ходять угандійські жінки)╗.

Звичайно, у місті Токіо, де проживає 12 млн. чоловік, повільність і неквапливість просто неможливі.

Але, як показує статистика, таке інтенсивне навантаження у поєднанні з високими стандартами життя йде на користь: тривалість життя жінок Японії Ч 86 років, чоловіків Ч 77.

На кожному кроці на вулицях міст і сіл зустрічаються торгові автомати, які працюють цілодобово (продають прохолоджувальні напої і навіть парасольки).

Японська жінка Ч блакитна мрія кожного європейського чоловіка, який хоче потішитися східною привітливістю та покірністю. Та слід мати на увазі, що все це всього-на-всього стиль спілкування, при якому люди схиляють голову, кланяючись, не дивляться тобі в очі, але прагнуть краще розглядіти твою душу.

Японці вражають своєю релігійною толерантністю. Нікого не здивує, якщо ти по черзі відвідаєш і буддистські, і синтоістські храми, а потім підеш вінчатися до християнської церкви з тим, щоб справити весілля в європейському стилі. До речі, не рекомендую відвідувати їхні храми нашим ветеранам, бо там всюди можна побачити свастику, яка в Японії є таким же традиційним символом, як у нас хрест.

Своїм ставленням до людини японці здивували ще на борту літака лJapan Airlines╗, коли перед тим, як подати обід, усім пасажирам роздали теплі вологі рушнички, щоб вони могли протерти руки. Турбота про людину, лоднако╗!

Повага до людини відчувається у всьому, наприклад, пунктуальність є найвищим пріоритетом японського етикету. Для японця дуже важливо знати людину в соціальному контексті. Жити в гармонії зі світом, у гармонії з собою Ч на це націлюють підростаюче покоління і в школі, і поза школою. Так, на Тойоті, не тільки демонструють автомобілі, лякі змінюють світ╗, а й доповнюють експозицію лглобальної гармонії╗ закликом: лВідкрий свій розум і подивись на великий світ навколо╗. У цьому великому світі, у першу чергу, завдяки освіті, Японія знайшла своє місце під сонцем і свій шлях у майбутнє. Тож вчімося в Японії, щоб не втратити УкраїнуЕ

Громовий Віктор. Японське освітнє диво // Завуч, 2004, №1.