Буде й на нашій вулиці свято
 

Про будь-яку країну в іноземців враження значною мірою складається на основі контрастів між їхньою реальністю та реальністю іншої держави.

Згадую, як кілька років тому один із організаторів програми лЛідери освіти XXI століття╗, відомий американський педагог та профспілковий діяч Адам Урбенські був шокований, коли дізнався, що наш міліціонер отримує заробітну плату вдвічі більшу, ніж учитель (міліцейський патруль охороняв турбазу в Яремчі, де проходив семінар директорів шкіл). Пан Адам увесь час повторював: лЯк це так, поліцейський отримує більшу зарплату, ніж учитель?!╗. Ми ж намагалися якось пояснити таку пріоритетність в оплаті праці: лТа ж у поліцейського лбрудна╗ робота, він має справу з покидьками суспільства, постійно ризикує життям...╗. Але заморський гість ніяк не міг угамуватися: лВсюди у світі лбрудна╗ (тобто менш інтелектуальна) робота оплачується нижче, ніж високоінтелектуальна праця. Ваш же полісмен зараз просто стоїть під дверима, а ми працюємо головою! В Америці така диспропорція в оплаті ніколи б не склалася. Наші учительські профспілки такого неподобства не потерпіли б!╗.

Але облишмо прозу життя! Давайте поговоримо про найгучніше свято року. Ні, це не Новий рік, не Різдво Христове, не День Святого Миколая, і, звичайно, не День учителя (він у нашому місті завжди проходив тихо, скромно і лз опорою на власні сили╗).

Найголовніше свято року Ч це День міліції. Гучний концерт у найкращій залі міста Ч обласній філармонії Ч за участю зірок першої величини російської та української естради. лРоздача╗ квартир, автомашин, комп'ютерів, аудіо- та відеотехніки.

Щоправда, учителі теж можуть долучитися до цього свята: вони потім подивляться цей концерт на одному із місцевих телеканалів, якщо, звичайно, у них не зламався старий телевізор (на новий довго збиратимеш гроші з учительської зарплати) та в їхніх квартирах не вимкнули за несплату електроенергію.

Та до чого я це все пишу? Невже і мене лжаба давить╗ (це, як відомо, найстрашніший лзвір╗ в Україні)? Ні, я радію за своїх колег, бо значна частина педагогів за освітою тепер гордо величаються працівниками правоохоронних органів. Якщо наші власть і гроші імущі (лнові╗ й лстарі╗ українці) навчилися піклуватись про цю категорію трудящих, значить можуть, за певних обставин, навчитися дбати і про інших. Я знаю, що в працівників міліції лслужба и опасна, и трудна╗, і все ще вірю, що лмоя міліція мене береже╗. І Адаму Урбенські я нічого не скажу про міліцейську домінанту в житті країни (поліцейська держава?), щоб не шкодити іміджу неньки України.

Просто в мене є мрія: дожити до того часу, коли в нашій країні День учителя відзначатимуть не гірше, ніж День міліції. Нам не треба краще, досить на рівні з ними і святкувати, і в буденному житті отримувати такого ж розміру зарплату, мати надію достоятись у черзі на житло...

Може, тоді почнеться повернення педагогів-міліціонерів до школи або зворотний процес перетікання, наприклад, кваліфікованих юристів чи соціальних педагогів у сферу освіти.

Може, і спонсори будуть наввипередки запопадливо пропонувати директорові школи чи завідувачеві міського управління освіти будь-яку допомогу в організації учительського свята (до речі, в жодній нормальній країні нікому й на думку не спадає ідея спонсорування правоохоронних органів, бо діють жорсткі морально-етичні табу й у середовищі бізнесменів, і в середовищі самих правоохоронців).

Ми ж, освітяни, допоможемо рідній міліції і без зірок естради, запрошення яких коштує чималі гроші, організувати святковий концерт, а на зекономлені кошти купимо кілька сот комп'ютерів і для міліції, і для закладів освіти. Хай наші учні, замість того щоб на День учителя з року в рік співати у стінах рідної школи лВчителько моя, зоре світова...╗, щось проспівають та станцюють для дядечок у міліцейських мундирах. Дивись, так і вони трохи наблизяться до народу взагалі і до проблем забезпечення надійною охороною всіх учасників освітнього процесу зокрема. Може, шуму й зовнішнього лоску в такому святкуванні буде менше, але ненаграної поваги місцевої громади до своїх дозорців закону, добра і справедливості Ч незрівнянно більше.

Як захищати корпоративні інтереси?

Давайте вчитаємось у слова В. Розанова, сказані ним сто років тому, але актуальні й сьогодні: лПора нашему просвещению снять лзнак раба╗, который оно носит на себе, и стать вровень, плечом к плечу, с другими ведомствами. И это нужно сделать не в центре, но распространить это понятие духа на непосредственно стоящую у дела волну...╗

Як саме лобіювати інтереси сфери освіти, нам демонструють ті ж силові структури. Як депутат обласної ради я мав нагоду щороку напередодні розгляду бюджету на сесії обласної ради зустрічатися з високопоставленими чинами нашої міліції, пожежної охорони та ін. Вони самі мене знаходять, не соромляться прийти в гості до гімназії у зручний для мене час для того, щоб делікатно розповісти про свої проблеми та негаразди (а їх там теж чимало). Звичайно, після того, як детально вникнеш у їхні проблеми, переймешся труднощами міліцейських чи пожежницьких буднів, рука не підійметься голосувати проти потрібного їм фінансування. За всі роки свого депутатства не пам'ятаю, щоб хоч раз хтось із депутатів обласної ради пробував порушити питання про зменшення фінансування правоохоронців чи лвогнеборців╗.

І це добре. Вони молодці, бо тільки-но починається бюджетний процес, вони вже працюють з депутатами та працівниками держадміністрацій.

Приблизно так і всім освітянам, починаючи з рівня директора школи та заврайво і закінчуючи Міністерством освіти і науки, варто щороку розпочинати всеукраїнський лплач Ярославни╗ та ліндивідуальну роботу╗ для того, щоб депутати й чиновники всіх рівнів перейнялись проблемами гуманітарної сфери (а ці проблеми стосуються всіх і кожного!). Ми ж, на відміну від усіх інших, є професіоналами особистісно орієнтованого навчання, то чого ж ми не вміємо ефективно впливати на тих, від кого залежить наша доля?

Нам слід активніше лпросувати╗ до рад усіх рівнів людей, які зможуть дієво захищати заклади освіти. Я навмисно не пишу, що слід лпросувати╗ освітян. На жаль, багато наших колег, серед яких домінують директори шкіл, скориставшись статусом освітянина з тим, щоб потрапити до міської чи обласної ради, часто стають там суперслухняними, суперзапопадливими, суперзалежними, супербез'язикими і супербезхребетними депутатами. Тому професійна належність не завжди передбачає схильність працювати на користь освіти. Часто від домогосподарки, яка вболіває за долю своїх дітей, більше користі, ніж від деяких наших колег, які думають лише про те, щоб депутатський значок дав їм змогу працювати (а якщо сказати точніше Ч займати посаду директора) й у глибоко пенсійному віці чи став перепусткою у крісло працівника управління освіти, а воно, у свою чергу, стало трампліном до пенсії державного службовця.

Виборців, по-перше, слід чесно застерігати від примітивної агітації: лПроголосуймо за директора школи, щоб він вибив гроші на ремонт даху╗. Погано, якщо дах школи протікає, але ще гірше, коли лдах поїхав╗ у її керманича.

А по-друге, давайте об'єднувати наші зусилля навколо регіональних відділень АКШУ чи Асоціації керівників відроджених гімназій України для того, щоб допомогти пробитися на виборах справжнім лідерам освіти.

На жаль, досі для наших місцевих педагогічних громад більш характерна не професійна солідарність і взаємна підтримка, а невтішна ситуація суто українського абсурду: один прагне звернути гори, а інші Ч звернути йому шию. Так, нам важко пережити чужий успіх (відчув це на собі, коли став переможцем конкурсу лУчитель року╗ та здобув звання лЗаслужений учитель України╗), але хворіти на лжабодавство╗ безперспективно.

Нам слід разом напрацьовувати механізми захисту школи та її керівника від агресивності лнавколишнього середовища╗. Один із таких механізмів Ч судовий захист Ч я апробував сам. Після того, як на серпневій конференції-2001 педагогічних працівників м. Кіровограда на мою адресу замість поздоровлень пролунали публічні звинувачення, змушений був подати позов до суду про захист честі, гідності й ділової репутації. Цього року мені довелося подати позов про поновлення на роботі з тим, щоб таким чином боротися проти кадрових зачисток і заборон на професію, які напередодні президентських виборів стають ледь не лнормою╗ життя.

Тож лвозьмемся за руки, друзья, чтоб не пропасть поодиночке╗.

Згадаймо старе гасло одного з лдобровільних╗ товариств: лПорятунок потопаючих Ч справа рук самих потопаючих╗, буде й на нашій вулиці свято, якщо ми самі про це подбаємо.

Громовий Віктор. Буде і на нашій вулиці свято...// Директор школи, №5.