Освітній лталібан╗ у центрі Європи
 

Чому зазнали нищівної поразки афганські таліби? Хоча це питання ніби й далеке від проблем освіти, але дає можливість шукати відповідь у сфері, яка тепер визначає все, Ч у сфері сучасних технологій. Відповідь дуже проста: талібам довелося воювати з американською армією, яка озброєна найсучаснішими військовими технологіями. Це була війна з лінопланетянами╗, прибульцями з інших цивілізацій. Стріляти з лкалашникових╗ по супутниках, які наводять ракети на ціль, справа безнадійна. Тож погроза лУб'ю, студент!╗ (таліб у перекладі означає студент) з космосу не була жартом з радянської комедії лОперация лЫ╗...╗, а виглядала в очах талібів як кара небесна. На початку нового тисячоліття розрив у технологіях призводить до лпаралельного існування╗ різних світів на одній планеті. Тож після 11 вересня йде війна світів, але її результат заздалегідь відомий. Уявіть собі, що на озброєнні у захисників древнього Києва, який штурмували полчища монголо-татар, з'явилися кулемети чи танки. Хід історії пішов би за зовсім іншим сценарієм. Звичайно, перемагає у будь-якій битві (військовій, економічній, ідеологічній тощо) той, хто випереджає супротивника в технологічному відношенні.

За останніх 20-30 років не менш радикально змінились і гуманітарні технології, починаючи від технології вирощування дітей (чого варта тільки революція, пов'язана з появою памперсів!) і закінчуючи виборчими технологіями (на жаль, і вони в нас не є дуже розвинутими, що призводить до посиленої експансії російських політтехнологів на українські терени).

Змінилося все. Наша школа залишається незмінною. Зайве говорити, що застарілі педагогічні технології в епоху Інтернету та мультимедійних програм виглядають як археологічні пам'ятки.

Школяр західної школи з ноутбуком та мобільним телефоном, з парадоксальним стилем мислення та почуттям власної гідності для більшості з нас теж лінопланетянин╗. А ідеї глобальної освіти, громадської моделі управління навчальними закладами, освіти з прав людини, індивідуальних освітніх програм тощо Ч для нас усе ще педагогічний авангард.

лКам'яний вік╗ нашої освіти полягає не тільки в тому, що кількість і якість комп'ютерів у наших школах не відповідає навіть позавчорашнім мінімальним стандартам, а й у тому, що досі типовою є картина: лОдин прагне звернути гори, а інші прагнуть звернути йому шию╗. У технології витравлювання паростків нового в освіті, витискування зі школи нових ідей і нових людей, які є носіями цих ідей, нам у світі немає рівних. Згадаємо хоча б, як цькували В. Сухомлинського наші лземлячки╗ навіть тоді, коли його вже визнали в Москві, друкували за кордоном.

Управлінські технології в освітній сфері відстають не менше, ніж технології педагогічні. Адже до елементарних здобутків освітнього менеджменту наш директор школи не встигає навіть підступитись, так як освітня реальність більшості українських шкіл змушує його зав'язнути в непрохідному лболоті╗ господарчих проблем, штучно створених бюрократичних перепон. Та й сама система луправління╗, а точніше Ч понукання школою, спрямовує еволюцію директорського корпусу як елітного ґрона освітян швидше в напрямку деградації, ніж у напрямку селекції нової генерації менеджерів освіти. Діє принцип райкінського клопіка: не висовувайся! (лДуры мамонты высовывались, вот и вымерли, а клопик чуть что сразу под листик╗, Ч казав у своєму безсмертному монолозі Аркадій Райкін). Адже лпрополка╗ у директорських лавах іде, як правило, шляхом видавлювання тих, хто є лбілою вороною╗ і не може вписатись у традиційні для пострадянської системи освіти правила гри.

Про лтехнології╗ ж відбору та підготовки резерву керівних кадрів сфери освіти в більшості районів України годі й говорити.

Щоправда, спроби лреволюції╗ в середовищі наших управлінців не припиняються. Зокрема, Асоціація керівників шкіл України реалізувала спільний Українсько-голландський проект, завдяки якому створено сучасний посібник лОсвітній менеджмент╗ з технологій управління закладами освіти (Київ, Шкільний світ, 2003).

Дуже тяжко йде процес освоєння сучасних освітніх технологій і на рівні окремого вчителя. Адже досі живуть стереотипи радянської школи, згідно з якими наш учень зобов'язаний опанувати лспущені╗ зверху навчальні програми, а школа зобов'язана давати на виході лпродукт╗ (заздалегідь визначену лмодель випускника╗), який повинен відповідати освітнім ГОСТам. Суть такого стилю педагогічного мислення виражається фразою, яка все ще звучить на наших нарадах чи конференціях із вуст педагогів: лНам держава довірила навчання та виховання дітей!╗ Зрозуміло, що в такому випадку школа займається лформуванням╗, лпереплавкою╗ чи лштамповкою╗ учнів з тим, щоб лзадовольнити потреби народного господарства у кваліфікованих робітниках╗.

Такий підхід є безперспективним з огляду на те, що кінець ХХ століття ознаменувався тріумфом індивідуальності, і зараз в постіндустріальну епоху будь-який працівник цінується перш за все за його унікальні якості, здатність генерувати нові ідеї, діяти в нестандартній ситуації, навчатись упродовж усього життяЕ

Тож учителеві слід опанувати технології індивідуально орієнтованого навчання, які націлюватимуть розглядати учня не як лматеріал╗, з якого можна ліпити все, що завгодно, а як унікальний самородок, який не можна підганяти під шаблон.
Сьогодні нам необхідно займатися надзвичайно тонкою й делікатною справою логранки діаманта╗. Не дробити алмаз на частинки стандартного розміру (він тоді відразу втратить свою цінність!), а допомогти відшліфувати грані природних задатків та талантів, щоб він зміг засіяти у всій своїй природній неповторності та красі. Застосування таких технологій означає, що ми зазадалегідь не знаємо, що вийде у кінці нашої роботи, усе залежить від тих лсамородків╗, що потрапляють до рук майстра індивідуально орієнтованої педагогіки. І в такого майстра кожен виріб унікальний! Зокрема, у гімназії імені Тараса Шевченка, якою я маю честь керувати вже 12 років, за цей час напрацьовано досвід організації індивідуально орієнтованого навчання шляхом запровадження нової педагогічної позиції Ч тьютора. Цей педагог здійснює індивідуальний педагогічний супровід учня, який має можливість рухатися за індивідуальною освітньою траекторією.
Індивідуально орієнтована освіта для нас була не просто привабливою педагогічною ідеєю, це був процес входження в суперскладну освітню технологію, яку ми опановували впродовж багатьох років. Причому ми переконалися: лЧем дальше в лес, тем больше дров╗. Почавши всерйоз цю роботу, нам необхідно виходити на нові рівні і відкривати нові сфери. Наприклад, упродовж останніх років ми переконались у необхідності напрацювання технології розвитку емоційного інтелекту (EQ) учнів. Бо саме емоційний інтелект (EQ), помножений на високий рівень академічних досягнень (IQ), є показником цілісного розвитку особистості гімназиста, запорукою його подальших успіхів у кар'єрі та в особистому житті.
Підсумовуючи сказане, ще раз констатуємо: якщо нинішня, уже дванадцятирічна школа І-ІІІ ступенів, не забезпечить на кожній із трьох сходинок якісно інший рівень педагогічних технологій, вона так і залишиться лде-факто╗, розтягнутою на 12 років початковою школою, не спроможною забезпечити нову якість освіти.

А це значить, що ми так і залишимо нашого розшарпаного освітянського воза на узбіччі, далеко від магістральних шляхів розвитку світової педагогічної науки та практики.

Ще Р.Кіплінг сформував просту істину: лОсвіта Ч найважливіше із земних благ, якщо вона найвищої якості. Інакше вона абсолютно даремна╗.

Тож давайте припиняти освітній лталібан╗ у центрі Європи.

Громовий Віктор. Освітній Дталібан" у центрі Європи. Алвін Тоффлер про кризу традиційної школи // Директор школи, №10.