КЛАСИЧНА ОСВІТА В ЄЛИСАВЕТГРАДІ

Ні для кого не секрет, що сучасна середня освіта, як і все наше суспільство, перебуває в глибокій кризі. Шкільна система віджила себе, її треба змінити. Але чим? Звернемось до історії.

На початку XX століття в місті існувало 6 навчальних закладів, що давали класичну освіту. Серед них жіноча гімназія, відкрита у 1860 р. (зараз старий корпус педагогічного інституту ім. В.К.Винниченка по вулиці Шевченка, 1) чоловіча державна гімназія, відкрита в 1879 р. (нині Будинок офіцерів по вулиці Шевченка), приватна чоловіча гімназія М.К.Крижановського на Олександрівській вулиці, 1907 року заснування (зараз один із навчальних корпусів середньої школи №11 по вул. Володарського), приватна жіноча гімназія А.Н.Єфімовської, заснована у 1902 р. на Великій Перспективній вулиці (нині вулиця Карла Маркса), приватна жіноча гімназія М.Д.Госслен по вулиці Петрівській (зараз вул. Шевченка), Єврейська приватна гімназія на Двірцевій вулиці (зараз вулиця Леніна).

Гімназії відігравали помітну роль у суспільному та культурному житті міста. Багато випускників зробили вагомий внесок не лише у вітчизняну, а й у світову культуру. Серед них: видатний український письменник і політичний діяч В.К.Винниченко, відомий поет А.О. Тарковський, конструктор реактивної техніки Г.Е.Лангемак, талановитий оперний співак і актор В.А.Канделакі, український композитор, заслужений діяч мистецтв УРСР Ю.С.Мейтус, відомий алгебраїст, член-кореспондент АН СРСР М.Г.Чеботарьов, вчений-біолог, академік ВАСГНІЛ Б.М.Завадовський, лауреат Нобелівської та Державної премій, Золотої медалі ім. М.В.Ломоносова І.Є.Тамм, відомий польський прозаїк та публіцист М. Хороманський, відомий письменник та публіцист Амінодав Шполянський (Дон Амінадо), видатний польський письменник Я.Івашкевич.

Навчальна програма гімназій складалась із таких дисциплін: Закон Божий, російська, латинська, грецька, французька та німецька мови, історія, географія, космографія, фізика, логіка, чистопис, гімнастика, співи, малювання. Цікаво, що в приватних гімназіях не вивчались стародавні мови, а викладачі мали більшу свободу в питаннях щодо програм та вибору підручників.

Жіноча освіта теж була фундаментальною. В приватних та громадських гімназіях. "благородні дівчата" вивчали Закон Божий, російську, латинську, німецьку та французьку мови, математику, історію, географію, фізику, природознавство. Викладались також малювання, співи, гімнастика, танці, рукоділля, гігієна жінки. (Народное образование в Елисаветградском уезде Херсонсокой губернии. Сборник, Елисаветград, 1904, с.28).
Плата за навчання в чоловічій гімназії була досить високою. Відомо, що в 1879/80 навчальному році вона становила 30 карбованців, а в 1885 р. досягла вже 60 крб. на рік. Щоб мати уяву про купівельну спроможність грошей, порівняємо: у тому ж 1885 році фунт (близько 400 гр.) яловичини на Єлисаветградському ринку коштував ... 9 копійок, свинини - 9коп., баранини - 10коп., телятини - 8 коп. Водночас у гімназії мали змогу навчатись близько 300 учнів, але закінчувала її лише невелика кількість "щасливців".

То був елітарний навчальний заклад. І далеко не кожна сім'я мала змогу дати класичну освіту своїй дитині. Висока платня за навчання - то не остання причина тому. Так, відомо, що за 10 років, з 1885 по 1895, гімназію закінчили лише 127 чоловік.

Так, щасливців, що закінчили гімназію, було небагато, але якість, рівень освіти були набагато вищими за теперішній рівень загальної середньої школи. Країна старанно вирощувала інтелігенцію, не шкодуючи для того коштів і часу. Можна тільки радіти тому, що ми знову повертаємось до тієї системи, намагаючись вибрати все позитивне, що в ній, було.

Історія донесла до нас прізвища гімназійних педагогів. Федір Іванович Прокеш був першим директором чоловічої державної гімназії. Цей добродушний чех у синьому віцмундирі виконував ці обов'язки приблизно 30 років, викладаючи латинську та грецьку мови, (Дон Аминадо. Поезд на третьем пути. М,, 1991, с.13).

Першим законоучителем для православних дітей був протоієрей Успенського собору Федір Єленєвський. Він увійшов в історію не лише як духовна особа, а ще й як дослідник, що писав історію своєї єпархії.

Великою повагою в учнів користувався викладач стародавніх мов П.Д.Дубняков. Незалежність його поглядів неодноразово заважала його службовій кар'єрі.

Російську мову і словесність 20 років викладав у чоловічій гімназії М.К.Крижановський. У 1907 р. він заснував свою приватну гімназію. Крижановський уклав власний підручник "Повторний курс русского языка", що видався не дуже вдалим і був підданий критиці в місцевому педагогічному журналі "Педагогический Вестник", який редагував М.Р. Завадський (Педагогический вестник, 1881, №12-13, с.112). Три дочки М.К.Крижановського, Ольга, Лідія, Євгенія, теж стали викладачами.

Цікаво порівняти і дозвілля сучасних школярів із дозвіллям гімназистів. Так-от, виявляється, що серед учнів гімназії дуже популярними були своєрідні концерти, що проводилися час від часу для учнів середніх закладів міста. В концертах брали участь гімназійний хор, струнний та духовий учнівські оркестри, виконувались номери сольної та інструментальної музики. Виконувались духовні концерти П.І. Турчанинова, Г.Л.Ломакіна, Н.Бахметьєва, хори з опер А.Н. Вертовського, ораторій Г.Ф.Генделя та інших композиторів.

А от щодо інших способів проведення вільного часу, тут керівництво гімназії було досить категоричним. У протоколі педради, що проходила у вересні 1884р., відзначається, що учням категорично заборонялося відвідувати:
1. Маскарады, клубы, трактиры, кофейни, биллиардные и другие подобные заведення.
2. Опереточный театр.
3. Кафе-шантаны.
4. Публичные балы в собраниях и клубах.
5. Семейные вечера в общественных и наемных залах.
6. Публичные танцевальные вечора у танцмейстеров.
7. Частные спектакли.
8. Заседания гражданских и окружных судов, съезд и камеры мировых судей.
9. Театральный сквер.
10. Библиотеку при общєственном собрании".
І взагалі, "гулять по улицам города гурьбой строго воспрещается".

Що й казати, сучасний старшокласнику таких умовах просто не вижив би.

А якщо серйозно, то порядку та дисципліни справді було в гімназії більше, ніж у сучасній школі. Але для доброго виховання, мабуть, і таких зовнішніх вольових методів не достатньо.

Хоча в житті гімназистів залишався час і для безвинних хлопчачих витівок. І в цьому плані вони нічим не поступалися сучасним дітям. У "Кондуїтному листі" Миколи Семунія від 16 жовтня 1910 року зазначено: "Бросает шарики из дудочки, дудочка отобрана, ученик наказан стоянием в углу, посажен на место, снова бросает шарики".

А в протоколі засідання педради від 7 жовтня 1891 року знаходимо ось таке цікаве повідомлення: "Господин директор сообщил, что ученики III класса Дербенандер Дмитрий й Боголюбов Александр 3-го сего октября самовольно без ведома родителей и гимназического начальства, выехали из города с целью совершить путешествие в какие-то неведомые края, но, благодаря своевременно принятым энергичным мерам, были возвращены 5-го сего же октября месяца обратно в гимназию". За таку провину згадані учні були посаджені в карцер на 24 години.

Гімназисти, на відміну від нинішніх школярів, полюбляли читання. В бібліотеках гімназій зберігались твори Цицерона, Тіта Лівія, Ювенала, Вергілія, Аристофана. Серед найулюбленіших художніх книжок - Д.Г.Байрон, Р.Кіплінг, Жюль Верн, Марк Твен, Майн Рід, Фенімор Купер. Видатний письменник Дон Амінадо у спогадах згадує про свої юнацькі літературні захоплення: О.Пушкін, М.Лєрмонтов, О.Толстой, І.Лажечніков, В.Гюго, Л.Толстой (Дон Амінадо. Вказаний твір, с. 14).

Серед гімназистів старших класів була й певна категорія, що цікавилась забороненою політичною літературою: працями Добролюбова, Сеченова, Оуена, Дарвіна, Прудона, Лассаля та ін. Є відомості про те, що в Єлисаветграді навіть діяв гурток самоосвіти, що мав за мету знайомити гімназистів з літературою такого напрямку.

Один із головних недоліків програми - тотальна русифікація навчання. Українська історія і культура не вивчалися, а українська мова не допускалась навіть у повсякденному спілкуванні між гімназистами.

Хоча колишній випускник чоловічої гімназії В.А.Нікітін згадує, що серед учнівської молоді були досить популярні ідеї українізації (Левицький М. Українська філія в нашому краї. Єлисавет, вип. №3, 10 червня, 1992). У нього на квартирі регулярно збиралась зацікавлена громада. Тут бували сам "батько" М.Левицький, син українського драматурга І. Карпенка-Карого Ю.І.Тобілевич, М.К.Заньковецька, А. К. Саксаганський, викладачі міських середніх закладів А.В.Шафонський, К.С.Шило, С.А.Маклецов та інші.
Підсумовуючи сказане, ще раз констатуємо той факт, що протягом другої половини XIX - початку XX століть гімназії відігравали значну роль у суспільному і культурному житті міста. Вони були важливими освітніми та культурними осередками, випускники яких зробили значний внесок у вітчизняну і світову культуру(Стаття підготовлена за матеріалами публікацій у місцевій пресі).