КНИГА В ЖИТТІ ГІМНАЗИСТІВ

Майн Рид, Габорио, Фенимор Купер были боги очередного Олимпа. Зачитывались мы Мачтетом. В большом почете была госпожа Марлит; чувствительный Ауэрбах, со своей "Дачей на Рейне"; и в особенности Фридрих Шпильгаген...

Очевидно, только молодое пищеварение и здоровый инстинкт в состоянии были усвоить и совместить - и "Хижину дяди Тома", и "Пять лет на Чертовом острове"; и Лермонтова, и Данилевского; и Алексея Толстого, и Лажечникова; и зту первую страсть и влюбленность в уличную плясунью, которая волновала нас не меньше, чем волновала она бедного Квазимодо...

От Квазимодо к Вронскому, и от Эсмеральды к Китти дистанция была огромного размера... А помочь и растолковать тоже некому. Потому что открыться никому нельзя. Заорут. Забодают. И кто тебе, щенок, оболтус, позволил Анну Каренину читать?!.. Изволь, обьясняйся с ними! Все равно не поймут...

А потом пришел не учитель, а друг. И целого поколения верный и неизменный спутник - Антон Павлович Чехов".

Наведений уривок (зі значними купюрами) із книги спогадів про гімназійну юність випускника Єлисаветградської класичної чоловічої гімназії Амінодава Шполянського, більше відомого за літературним псевдонімом як Дон Амінадо, вочевидь не потребує коментарів. Книжковий світ для автора і його покоління - це як перше кохання, що залишається на все життя.

А ось інший єлисаветградський гімназист, учень реального училища Євген Маланюк, уже відомим поетом, відповідаючи на запитання про письменників, котрі здійснили на нього вплив, теж звертається до часів своєї гімназійної юності, називаючи в колі своїх кумирів Шевченка, Гоголя, Олеся, Лєрмонтова, Марка Твена, Амічіса, По, Рембо, Верлена, Бодлера, Ередіа, Д'Оревілії, Рільке, а далі згадує вже загалом французьких "символістів" та "парнасців", українські періодичні видання "Зорю", "Чужину", "Раду" та ін.

Як бачимо, наші герої виховувалися на літературі, яка, за визначенням М.Бахтіна, "живе у великому часі". У гімназійних навчальних закладах (гімназії та реальні училища) панував культ книги. Мав чимало можливостей у тому переконатися, працюючи з архівами гімназій Єлисаветграда, Олександрії, Златополя. Прокоментую лише один документ, загалом типовий для перелічених гімназійних закладів краю.

Йдеться про обговорення питання про організацію позакласного читання в педагогічному колективі Єлисаветградського реально-го училища. 24 жовтня 1911 року педагогічна рада заслухала доповідь про наслідки роботи "комиссии по вопросу о выработке мер и возможно лучшей постановкой внеклассного чтения в средних и старших классах". Величезна ухвала з цього питання передбачала налагодження чіткої системи в керуванні дитячим читанням, організацію обговорень книг, диспутів, літературних вечорів тощо. Викладачі зобов'язувалися вивчити читацькі інтереси, переглянути фонди учнівської і фундаментальної бібліотек училища та громадської книгозбірні міста з метою їх поповнення літературою для юнацтва. Рішенням педради були ] призначені керівники позакласного читання, котрі мали спрямовувати й керувати самостійне читання учнів. З цією метою об'єднувалися близькі напрямки читання (історія і Закон Божий, російська та іноземна словесність) та призначався один керівник. Учні с отримували зведений список художніх творів, котрі мусили прочитати, наприклад, у 6-му класі.

Ухвалою ради гімназистам рекомендувалося ведення "тетради с кратким содержанием о прочитанных книгах". Отой читацький щоденник мав шість розділів. Учням пропонувалося коротко викласти свої думки з приводу прочитаного твору, відмітити, що нового і корисного дало прочитання книги тощо.

- Нічого нового, - очевидно вже встиг сказати досвідчений вчитель-словесник, переглянувши ці рядки. Погодився б, аби не знав достеменно, що відпрацьована педрадою училища система ефективно працювала, гс Запорукою тому, окрім достатньо жорсткої організації навчального процесу, були й два досить незвичних для нас положення згадуваної ухвали: "Освободить каждого преподавателя-руководителя от 6-ти недельных уроков и ввести вознаграждение не менее 450 рублей в год". Нагадаю при цьому, що заробітна платня вчителя за рік складала трохи більше тисячі карбованців.

От і спробуй не погодитися з тим же Дон Амінадо, котрий із сумом писав у вже цитованих спогадах: "Что и говорить, крепкая была постройка, основательная. ... А вот, поди же ты! Пришел ветер с пустыни, и развеял в прах".

Перегляньмо ще раз коло читання Дон Амінадо та Євгена Маланюка. Мимоволі захоплює той подиву гідний перелік імен та назв творів, котрому міг би позаздрити студент-філолог. Найхарактерніше ж те, що читалося те все без примусу, а книга була своєрідним наркотиком для гімназійної молоді. Справа у тому, що більше половини названих авторів не були передбачені ні програмою школи, ні списками позакласного читання. Частина тих, книг взагалі була відсутньою в гімназійних бібліотеках. Отож і постало питання: а де ж могли гімназисти ознайомитися з ними? Мої пошуки почалися в архіві, а завершилися у відділі краєзнавчої та рідкісної книги обласної наукової бібліотеки, де я вивчав три, на перший погляд, зовсім непомітні книги; "Каталог Єлисаветградської громадської бібліотеки" (Єлисаветград, 1910 р.) та два звіти названої книгозбірні за 1913 та 1914 роки.

Згадані видання не лише мали вичерпну інформацію, а й збагатили мене цікавими принагідними спостереженнями над читацькими захопленнями наших земляків на початку століття. Деякими з них хочу поділитися.

Єлисаветградська громадська бібліотека у 1913 році відзначала своє 15-річчя. Мала 1256 читачів та досить пристойний, як для повітового містечка, фонд. Вельми цікавим видається мені статистичний звіт про розподіл абонентів бібліотеки за професіями:

Вільні професії 54

Учителі 90

Військові 11

Чиновники 10

Службовці 123

Працівники торгівлі 28

Учні 697

Ремісники 20

Без певних занять 210 (із них 208 - жінки)

Духовенство 1

Інші 4

Отже, 55 відсотків відвідувачів бібліотеки становила гімназійна молодь. Думаю, що саме юнь зумовила і досить високі інші показники. Так, у тому ж таки 1913 році в середньому на місяць абонемент бібліотеки відвідало 2993 читачі, котрі виписали додому 3326 книг. Пам'ятаймо при цьому, що абонемент був платний. Наприклад, читач, що виписував лише одну книгу (не більше, ніж на 10 днів, затримка - штраф), мав внести до каси громадської бібліотеки 2 крб. на рік; 2 книги - З крб., З книги - 5 крб., 4 книги - 8 крб. До всього цього за кожну книгу читач мав залишати в заклад ще 1 крб. 50 коп.

Задоволенню читацьких інтересів гімназистів сприяла робота читального залу громадської бібліотеки. Адже саме учнівська молодь забезпечувала майже 900 відвідувань залу щомісяця, а в канікулярний час читальня громадської бібліотеки практично пустувала.

Наведені вище цифри (697 учнів-абонентів бібліотеки та 900 відвідувань читального залу), очевидно, потребують додаткового розшифрування, адже все пізнається у порів-нянні. Так ось, того ж 1913 року, у випускних класах повного курсу Єлисаветградських гімназій навчалося всього близько 150 учнів, а у випускних класах неповного курсу - 250.

Що ж читали майже століття тому? Давайте переглянемо облік видачі книг по відділу російської та іноземної белетристики. У 1913 р. увагою читачів користувалися твори 344 авторів, 160 із них виписувалися не більше, ніж двадцятьма читачами. Одночасно 55 авторів були особливо популярними у читачів і вимагалися ними більше, ніж 100 разів.

Пальму першості (до речі, протягом 1913 і 1914 років) мав О. Амфітеатров - прозаїк, драматург, публіцист, фейлетоніст і критик відповідно 1263 і 1428 вимог. Несподіваним інтересом користувалася книга Л.Василевського "Современная Галиция" - 766 читацьких запитів. П'єси і оповідання Є.Чирікова, драми І.Потапенка набрали відповідно 416 і 259 читачів. Все ж основна увага читачів, як ми тепер можемо відзначити, була віддана літературі, котра живе у великому часі: Л.Толстой--1116,1.Тургенєв-728, Ф.Достоєвський-558,1.Гончаров-393, В.Вересаєв- 342, О.Купрін - 365, В.Короленко - 198, А.Чехов-157,0.Островський-202,Д.Мамін-Сибіряк - 207 тощо.

Великою популярністю користувалася перекладна література. Тут теж на перших позиціях твори, що значно пережили свій час ї залишилися у великій літературі: Д.Лондон - 536, О.Дюма - 263, Е.Золя - 256, Ф. Шпільгаген - 233, Е.Ожешко - 231, Гі де Мопассан-166, У.Шекспір - 126, К.Гамсун - 124 та інші.

Незмінною залишалася і психологія читача, зокрема так зване захоплення тим, що читають усі. Наприклад, оповідання Б.Ібаньєс "Бродяга" набирає 363 читачі, а воно було єдиним твором згаданого автора і то не окремим виданням, а в "Літературно-науковому збірнику".
Зате увага до збірників була надзвичайною. "Знание", "Земля", "Шиповник" користувалися неперевершеною популярністю. Ось "Шиповник" у 1914 році набрав 225 читачів. Без сумніву, їх приваблювали імена друкованих там Купріна, Буніна, Блока, Сологуба, Андреєва, Брюсова, Бєлого, Метерлінка тощо.

На кілька тисяч назв (точних даних кількості книг у бібліотеці немає, але згадуваний відділ белетристики мав більше 2000 книг) україніка представлена без малого трьома десятками авторів. Серед них - два видання (1889 і 1894) "Кобзаря" Т.Шевченка, єдиний нарис І. Франка, етнографічна праця П.Чубинського. Праці історичної тематики представлені М.Костомаровим ("Последние годы Речи Посполитой" та "Северо-Русское народоправие во времена удельного княжества"), М.Грушевським ("Очерки истории украинского народа"), М. Бантиш-Каменським ("Источники малороссийской истории"). Книгозбірня мала життєписи Т.Шевченка (О.Кониського) та І. Котляревського (Ковалинського). фольклорний збірник О.Маркевича "Українські прислів'я, приказки".

Частину творів українських авторів, зокрема М.Грушевського, М. Коцюбинського, В.Винниченка, бібліотека придбала лише в 1913-1914 рр., можливо, під впливом діяльності у місті товариства української культури "Рідна хата".
Так чи інакше, але українська художня творчість була представлена в бібліотеці лише сімома авторами (!). І.Карпенко-Карий з доробком у півтора десятка томів, автор, що віддав місту близько двадцяти років життя і творчості, репрезентувався єдиною п'єсою "Понад Дніпром" (1899 р.). Його колега по перу В.Старицький - двома книгами, а Пантелеймон Куліш - виданням "Чорної ради".

Поталанило Г. Квітці-Основ'яненку. Його п'ять книг мали свого читача: 1913-5 чол., 1914 - 12 чол. П'ятитомником та окремими виданнями представляла українську літературу Марко Вовчок (1914 р. - 7 читачів). Придбаний у 1913 році М.Коцюбинський того ж року мав сім замовлень, а наступного - 35. ї Така ж доля спіткала й В.Винниченка. У 1913 році його 3-й і 4-й томи "Вибраного", щойно закуплені бібліотекою, замовили 43 читачі, а наступного - 156. До речі, в 1914 році це 31 рейтинг популярності серед 378 авторів, котрі виписувалися до відділу белетристики.

Побіжний аналіз інших розділів звітів теж цікавий, але вже, мабуть, для спеціальних і досліджень. Скажімо, у відділі "Правознавство, політична економія, соціальні науки" у 1913-14 рр. читають Ніцше 18/32, Кауцького - 8/6, Маркса - 8/10, але зовсім нікому не потрібен Ільїн В., він же Ленін Н. чи просто,.... Ленін. Це при тому, що у вільному доступі бібліотека має п'ять праць Леніна, в тому числі таку фундаментальну, як "Розвиток капіталізму в Росії".

Проте, згадав я стократно конспектованого автора з іншого приводу (яскравий приклад того, що прочитане - суть знання - за плечима не носити). Тепер, після кількарічного знайомства з досвідом гімназійної освіти, я щиро засумнівався у справедливості відомого твердження В.Леніна, що стара школа була лише школою "начетничества и зубрежки", як і настільки ж щиро пожалкував, що ми не виконали його відомого заповіту взяти зі старої школи все добре й корисне, що було напрацьоване цілими поколіннями педагогів. Благо сьогодні маємо можливість виправити помилку і, можливо, той досвід допоможе трохи залагодити прикру характеристику, яку дав нам колишній єлисаветградський реаліст Євген Маланюк: "Громадянство все менше читає, так і знову просплять Україну...".