—ѕќ√јƒ»
(друкуЇтьс¤ за матер≥алами додатку до газети "Ќародне слово"
"™лисавет", березень-червень 1993 р.)

ѕр≥звище мого батька було "Ўерман", ≥ ¤ до зак≥нченн¤ г≥мназ≥њ носив це пр≥звище, та коли ¤ зак≥нчив г≥мназ≥ю, писарю, що виписував м≥й атестат, заманулос¤, не знаю на ¤к≥й основ≥, написати моЇ пр≥звище "Ўирман", ≥ ¤ на все подальше житт¤ перетворивс¤ в Ўирмана, незважаючи нате, що моњ брати ≥ батько носили пр≥звище Ўерман.

Ќ≥коли не забуду обуренн¤ ≥ образи, ¤к≥ ¤ викликав у батька своњм вчинком, коли вчивс¤ у 3-му клас≥ г≥мназ≥њ. ѕеред моњм виходом до г≥мназ≥њ батько, ¤кщо в≥н був удома, звичайно, чистив моњ черевики, бо у г≥мназ≥њ вимагали, щоб учн≥ були в начищених черевиках.
“ак трапилось, що мен≥ знадобилис¤ уст≥лки у черевики, ≥ ¤, недовго думаючи, схопив старий пошарпаний молитовник, вирвав к≥лька стор≥нок ≥ зробив з них уст≥лки. яким же великим було обуренн¤ батька, коли в≥н вз¤в моњ черевики, щоб њх почистити, ≥ побачив уст≥лку.

¬≥н вжахнувс¤: ¤ своњми ногами споганив св¤щенн≥ слова молитовника, ¤ образив своњм вчинком його рел≥г≥йн≥ почутт¤, ¤ вчинив св¤тотатство, ¤кому нав≥ть назви немаЇ, в≥н не хот≥в вислухати жодного виправдовуванн¤, припинив з≥ мною розмовл¤ти ≥ м≥с¤ць не розмовл¤в. “≥льки коли ¤ визнав свою вину ≥ розка¤вс¤, ми помирилис¤.

” такому, приблизно, хедер≥ ¤ вчивс¤. ћен≥ було 10 рок≥в. якось увечер≥ прийшов батько додому ≥ сказав мен≥ : "«автра ти вже до хедера не п≥деш. я запрошу тоб≥ учител¤, що буде готувати тебе до вступу у г≥мназ≥ю". я був дуже вражений такою за¤вою батька ≥ цьому зрад≥в: ¤ давно мр≥¤в про мундир г≥мназиста. ћен≥ запросили дешевого репетитора (¤когось ÷езбиша) "екстерника" (багато молодих Їврењв, ¤к≥ не мали можливост≥ вчитис¤ в навчальних закладах, училис¤ вдома самост≥йно за г≥мназ≥йними п≥дручниками щор≥чно складали ≥спити у г≥мназ≥¤х - вони називалис¤ екстернами, а Їврењ њх називали екстерниками); ≥ в≥н став займатис¤ з≥ мною, щоб п≥дготувати до г≥мназ≥њ, ≥ через к≥лька м≥с¤ц≥в ¤ п≥шов на екзамен.

јрифметику ¤ знав добре: ¤ з раннього дитинства ви¤вив зд≥бност≥ до ц≥Їњ дисципл≥ни; ¤ пам'¤таю, що коли мен≥ було 7-8 рок≥в, ≥ мене запитували, ск≥льки буде 40 раз по 40 чи 50 раз по 30, ¤ негайно правильно в≥дпов≥дав на так≥ запитанн¤, чим дуже дивував оточуючих. ўо ж стосуЇтьс¤ рос≥йськоњ мови, то знанн¤ њњ у мене були дуже слабк≥: у с≥м'њ ус≥ говорили Їврейською, рос≥йське мовленн¤ ¤ чув р≥дко ≥ тому дуже погано розмовл¤в по-рос≥йськи; ¤ пам'¤таю, коли ¤ прийшов на ≥спит, то запитав одного хлопчика: "”чеников уже пришли?". ѕроте незважаючи на це, завд¤ки знайомству батька з учител¤ми, що мене екзаменували, ¤ склав ≥спит, отримавши з математики "5", з рос≥йськоњ "3", й був зарахований до першого класу, це було у 1880 роц≥. ÷≥каво, що разом з≥ мною вступили ще 79 хлопчик≥в (у першому клас≥ було два в≥дд≥ленн¤ по 40 чолов≥к), коли ¤ через 8 рок≥в у 1888 р. зак≥нчував г≥мназ≥ю, ≥з вс≥х учн≥в, що прийшли у г≥мназ≥ю разом з≥ мною, у восьмому клас≥, кр≥м мене, не залишилос¤ жодного (8-й клас того року зак≥нчували 13 чолов≥к), таким великим було в≥драхуванн¤ за 8-≥м рок≥в.  уди ж под≥лис¤ 79 чолов≥к, що вступали разом з≥ мною?

ѕ≥шли через р≥зн≥ причини: хто покинув г≥мназ≥ю ≥ знайшов соб≥ ≥ншу справу, хто перењхав до ≥ншого м≥ста, хто п≥сл¤ зак≥нченн¤ чотирьох клас≥в п≥шов учнем в аптеку, хто перев≥вс¤ до ≥нших навчальних заклад≥в ≥ т.п. ≤з 80 чолов≥к ¤ був один!

ќтже, ¤ вступив до г≥мназ≥њ, ¤ став г≥мназистом на заздр≥сть ус≥й вулиц≥. ¬с≥ хлопц≥, з ¤кими ¤ б≥гав вулиц¤ми, здивовано дивились на мене ≥ заздрили. ѕеред батьками виникло велике ≥ важливе питанн¤, ¤к бути з формою: адже без форми не можна прийти до г≥мназ≥њ г≥мназисту, а форма коштувала немало - 40-60 карбованц≥в, а де ж було батьков≥ вз¤ти так≥ велик≥ дл¤ нього грош≥? јле тут допом≥г випадок. —аме у ц≥ дн≥ з≥ свого маЇтку прињхав до м≥ста ≥ зупинивс¤ у готел≥ багатий пом≥щик, в≥дставний штабс-кап≥тан ЅобоЇнко. якось в≥н запитав батька: "≤сааку, чому ти такий сумний?" ≤ батько розпов≥в йому, що хлопчик зарахований до г≥мназ≥њ, що йому тепер потр≥бно пошити форму, а грошей дл¤ цього у нього немаЇ. "Ќе сумуй, ≤сааку, - сказав пом≥щик, - ¤кось влаштуЇмо".

≤ наказав батьков≥ покликати найкращого у м≥ст≥ в≥йськового кравц¤ ћузиканського, що батько зразу ж ≥ виконав. «'¤вивс¤ король в≥йськових кравц≥в √ейнах ћузиканський, ≥ ЅобоЇнко  запропонував пошити йому дл¤ мене г≥мназ≥йну форму (мундир, штани та шинель). ≤ через два дн≥ ¤ був у нов≥с≥ньк≥й з прекрасноњ тканини форм≥. ” нов≥й форм≥ з блискучими металевими гудзиками, в кашкет≥ ¤ пройшовс¤ нашою вулицею. ћен≥ здавалос¤, що ¤ - центр уваги, ≥ мен≥ здавалос¤, що ¤ незр≥вн¤нний. я недавно повторно пережив так≥ почутт¤, коли прочитав у автоб≥ограф≥њ ≤вана ћихайловича —еченова, ¤к в≥н, коли отримав оф≥церський чин, вперше у нов≥й оф≥церськ≥й форм≥ пройшов Ќевським проспектом, ≥ йому здавалос¤, що на нього ус≥ дивл¤тьс¤ ≥ дивуютьс¤ його в≥йськов≥й виправц≥. Ѕатько наказав мен≥ у нов≥й форм≥ п≥ти до готелю ≥ под¤кувати ЅобоЇнку, що ¤ й зробив; правда, мен≥ було дуже неприЇмно ц≥лувати йому руку, ¤к мен≥ наказував батько, та ¤ це виконав, хоч ≥ неохоче.

я вступив до г≥мназ≥њ. Ќапочатку мен≥ було дуже важко. –ос≥йською ¤ розмовл¤в дуже погано, коверкаючи слова ≥ фрази, товариш≥ см≥¤лис¤ з мене, ≥ мен≥ було в≥д цього н≥¤ково, до того ж ¤ був дуже сором'¤зливим, урок≥в, що нам задавали, не розум≥в ≥ не знав, ¤ких готувати, а батьки н≥чим не могли допомогти. ѕравда, тато попросив одного з моњх товариш≥в, сина багатих батьк≥в, допомогти мен≥, ≥ той мен≥ показав, ¤к готувати уроки. “ак помаленьку ¤ став розум≥ти рос≥йську мову, ≥ вчитис¤ стало легше. ” перший день мого перебуванн¤ в г≥мназ≥њ з≥ мною трапилась невелика неприЇмн≥сть: ¤ гримнув дверима г≥мназ≥њ ≥ розбив скло. я мав в≥д нагл¤дача за це догану ≥ наказ принести за розбите скло 50 коп. ѕрийшов додому плачучи, ≥ з великими зусилл¤ми забрав у матер≥ останн≥ 50 коп., ¤к≥ наступного дн¤ в≥дн≥с за скло. —коро трапилась ≥ ≥нша неприЇмн≥сть. ћама вставл¤ла зимов≥ в≥кна, ≥ коли њй знадобивс¤ пап≥р, щоб заклењти њх, вона схопила м≥й зошит ≥з класними роботами з латинськоњ мови, з≥рвала обкладинку ≥ заклењла нею в≥кно. ћоЇ горе було безмежним, коли ¤ це побачив. як же ¤ м≥г наступного дн¤ ≥ти до г≥мназ≥њ без цього зошита! я проплакав весь день ≥ до п≥зньоњ ноч≥ сид≥в, переписуючи класн≥ роботи.

“аких неприЇмностей спочатку було немало, вс≥ вони викликали г≥рк≥ тривал≥ риданн¤. јле все проходить ≥ налагоджуЇтьс¤: ¤ навчивс¤ бути г≥мназистом, ≥ в подальшому справи йшли добре. ќ далек≥ дит¤ч≥ роки! ƒе ви, куди ви втекли так швидко ≥ так непом≥тно, ≥ так безповоротно?!

” першому ж клас≥ трапилас¤ важлива под≥¤, ¤ку ¤ пам'¤таю до цього часу. ѕершого березн¤ 1881р. у ѕетербурз≥ був убитий революц≥онерами (—.ѕеровською, –исаковим) ќлександр II. я не розум≥в тод≥ всього значенн¤ ц≥Їњ под≥њ, проте ¤сно пам'¤таю, що нас, ус≥х г≥мназист≥в, з≥брали в актовому зал≥, директор виголосив в≥дпов≥дно до того, що трапи-лось, промову, дуже сварив ≥ паскудив царевбивць, називаючи њх душогубами ≥ розб≥йниками, ≥звергами ≥ варварами, ≥ зак≥нчив тим, що вс≥ ми - г≥мназисти - по класах будемо прис¤гати на в≥рн≥сть новому ≥мператору ќлександру III. Ќас повели до клас≥в, рос≥¤н окремо в≥д Їврењв, зайшов класний наставник √≥льдсон (?), рабин, останн≥й звернувс¤ до нас ≥з в≥дпов≥дною настановою, прочитав нам текст прис¤ги, п≥сл¤ цього класний наставник подав нам листок ≥з текстом прис¤ги, на ¤кому ми вс≥ розписалис¤. ћен≥ тод≥ було 10 рок≥в.

÷ього ж таки 1881 р. в –ос≥њ в≥дбувс¤ перший Їврейський погром, ≥ м≥стом, де трапилас¤ ц¤ знаменна в ≥стор≥њ рос≥йських Їврењв - под≥¤, що згодом почала в≥дбуватис¤ часто, було м≥сто, де ¤ жив ≥ вчивс¤,  ≥ровоград (тод≥ ще ™лисаветград). ћо¤ с≥м'¤ ≥ ¤ особисто сильно постраждали в≥д погрому, а ми й так б≥дували ≥ терп≥ли нужду, але у нас були де¤к≥ необх≥дн≥ реч≥ ≥ посуд, утвар, у мене були п≥дручники, зошити.  оли ми повернулис¤ п≥сл¤ триденноњ в≥дсутност≥ на квартиру, все було розграбоване, розбите, знищене: в≥д моњх п≥дручник≥в ≥ зошит≥в т≥льки обривки розкидан≥ на п≥длоз≥. я довго ≥ сильно плакав, бо не знав, ¤к п≥ду до г≥мназ≥њ.

¬еликодн≥ кан≥кули зак≥нчилис¤, ≥ коли ¤ вперше п≥сл¤ погрому прийшов до г≥мназ≥њ без ранц¤, без книг ≥ зошит≥в, моњ рос≥йськ≥ товариш≥-учн≥ дивились на нас, Їврењв, так принаймн≥ мен≥ здавалос¤, ¤кимись чудними очима: у де¤ких виражалос¤ сп≥вчутт¤, а у б≥льшост≥ - злорадство: антисем≥тизм ви¤вивс¤ вже в цьому в≥ц≥. ƒ¤кую г≥мназ≥йному начальству, ¤ке допомогло мен≥ знову придбати необх≥дн≥ навчальн≥ пос≥бники.

—кажу дек≥лька сл≥в про наших учител≥в. «гадаЇмо, в ¤кий час ¤ навчавс¤ у г≥мназ≥њ та ун≥верситет≥. ÷ей час вз¤тий з ≥стор≥њ п≥д назвою "безвремень¤". ”р¤д оголосив жорстоку боротьбу з революц≥онерами, ¤к≥ з свого боку в≥дпов≥дали терором. ÷ентральний ком≥тет був розгромлений, масу революц≥онер≥в в≥дправили до в'¤зниц≥, вислали у засланн¤ на каторжн≥ роботи, обиватель був зл¤каний ≥ заховавс¤ у своЇму барлоз≥. ќсобливо зл¤калис¤ л≥берали, ¤к≥ вт¤гнули голови у плеч≥ ≥ за¤вили: "ћо¤ хата скраю, ¤ н≥чого не знаю ≥ знати не бажаю!"

«ацарювали с≥р≥ будн≥ люди в футл¤рах. ¬ ун≥верситетах в≥дкрито пропагували лозунг: пи¤чити, грати в карти, кохати, але не займатис¤ пол≥тикою. Ќа чол≥ осв≥ти сто¤в маленький в≥рменин ƒеменов, ¤кий приЇмно грав у карти з государинею ≥ був в≥домий своњм циркул¤ром про кухарчиних д≥тей, ¤ким не може бути м≥сц¤ у г≥мназ≥њ. ÷ей час прекрасно ≥ правдиво описаний у творах ј.ѕ.„ехова.

ўоб в≥двол≥кти увагу г≥мназист≥в в≥д пол≥тики, придумали ввести в г≥мназ≥¤х "великими дозами" давн≥ мови - латинську ≥ грецьку - так, щоб дл¤ пол≥тики не лишилось н≥ м≥сц¤, н≥ часу, н≥ бажанн¤. Ѕ≥льш≥сть наших учител≥в були сем≥наристами. –ос≥йську мову в ус≥х класах та у першому викладав ћелет≥й  арпович  рижановський, в≥н же був класним наставником у нас у 1-му клас≥. Ќевеликого зросту, з великим лобом ≥ широкою бородою, завжди в темних окул¤рах ≥ в≥цмундир≥ - в≥н був людиною досить нест≥йкого настрою: то дуже добродушний ≥ весело настроЇний, то, навпаки, сердитий ≥ нав≥ть часом жорстокий.

—в≥й предмет - рос≥йську л≥тературу - в≥н знав поганенько, а тому в учн≥в ¤к викладач авторитетом не користувавс¤. ¬изначальною рисою його характеру була непом≥рна л≥нь. Ќа уроках в≥н безперестанку дививс¤ на годинник, визначаючи ск≥льки хвилин залишаЇтьс¤ до дзвоника, ≥ ¤кщо черговий зап≥знювавс¤ подзвонити хоч на хвилину, в≥н йому стукав через в≥кно класу чи посилав учн¤ сказати, щоб подзвонили. Ќа уроках, коли учень в≥дпов≥дав, в≥н неуважно й погано слухав, бо був заклопотаний своњми думками: бувало, п≥д≥йде до учн¤ - сина багатого пом≥щика чи власника будинк≥в - ≥ запитаЇ тихо, але так, щоб клас почув: "ј що, батько купив у такого то гн≥ду кобилу?" - " упив?" - "—к≥льки дав?" - "600?"- "÷е недорого. ј в≥н торгуЇ вороних у такого-то?" “о п≥д≥йде до мене ≥ скаже: "—кажеш батьку, щоб прийшов до мене, у мене до нього справа!". ¬≥н був завз¤тим мисливцем ≥ ходив на полюванн¤. ќдного разу в≥н прийшов до класу ≥, опитавши учн≥в вивчений напам'¤ть в≥рш, поставив 22 одиниц≥, ус≥ були здивован≥ ≥ не знали за що, з'¤сувалось, що напередодн≥ в нього в≥д ¤коњсь хвороби померла дитина. —початку мен≥ було важко у нього, в≥н часто ставив мен≥ дв≥йки, але згодом, коли ¤ приживс¤ у г≥мназ≥њ, то отримував у нього тр≥йки.

ƒиректором г≥мназ≥њ в перш≥ роки њњ ≥снуванн¤ був ќлександр ≤ванович Ѕалик, гарний чолов≥к з величеньким пузцем; в≥н викладав у молодших класах географ≥ю та ≥стор≥ю. Ѕув у цих дисципл≥нах нев≥гласом, давав читати за п≥дручником в≥д ≥ до.

Ќа уроках в≥н часто, коли учень в≥дпов≥дав, думав про своЇ, не слухав. ÷им, пам'¤таю, скориставс¤ один бешкетник, ¤кий в≥дпов≥дав на уроц≥ про р≥чки –ос≥њ; пом≥тивши, що директор його зовс≥м не слухаЇ, в≥н зак≥нчив перел≥к р≥чок таким чином: "«начить, р≥чки так≥:  ама, ѕечора, «ах≥дна ƒв≥на, цим, цим, цим, цим ѕечора". Ќа останньому слов≥ Ѕалик в≥д≥йшов з≥ мр≥й ≥ запитав учн¤ "3ак≥нчив?"-"«ак≥нчив" - "—≥дай" - ≥ поставив тр≥йку. «ак≥нчив Ѕалик своЇ житт¤ погано: незабаром захвор≥в душевною хворобою (прогресивним парал≥чем), його пом≥стили до л≥карн≥ дл¤ душевнохворих, де в≥н ≥ помер.

ћатематику до 6-го класу викладав —тепан ‘едотович Ѕортиневич, а в старших, коли Ѕортиневича перевели ≥нспектором до ≥ншоњ г≥мназ≥њ, до нас прињхав, здаЇтьс¤ з ќдеси,  орнел≥й ёл≥анович »еклеЇвич. ÷е дв≥ протилежност≥. Ѕортиневич математику знав слабо, готувавс¤ разом з нами до кожного уроку, ¤ важких задачах зупин¤вс¤, деколи брав њх додому, щоб обдумати, проте був непоганим педагогом, ум≥в в≥д нас вимагати знанн¤, ≥ ми з ним непогано засвоювали програму.

ѕам'¤таю, ¤к одного разу, це було у 6-му клас≥, на уроц≥ геометр≥њ в≥н розсердивс¤ на одного учн¤ - ћалахова. ¬≥н викликав в≥дпов≥дати цього учн¤ б≥л¤ дошки. “ой п≥д≥йшов до дошки, вз¤в крейду, збиравс¤ креслити ф≥гуру, щоб довести задану теорему. "ћалахов! ¬и правил не знаЇте? ’≥ба ви не чули, що коли викладач викликаЇ учн¤, той повинен спершу поклонитис¤?! ѕочувши це, ћалахов зробив веселе обличч¤ (у клас≥ рег≥т), п≥д≥йшов до самоњ кафедри, де сид≥в Ѕортиневич ≥ нахиливши голову ≥ шаркаючи, грайливо сказав: "«драстуйте, —тепане ‘едотовичу!"  лас голосно зареготав. Ѕортиневич вийшов ≥з себе ≥ не своњм голосом крикнув: "«бирайс¤ геть з класу!!!" ÷ей крик ¤ чую до цього часу.

ѕовною протилежн≥стю йому був ЌеклеЇвич. ƒуже вродливий чолов≥к, високоосв≥чений, талановитий математик. ¬≥н зовс≥м не дотримувавс¤ п≥дручника ≥ вс≥ теореми по¤снював та доводив по-своЇму. ¬≥д учн≥в в≥н вимагав не зазубрюванн¤, а розум≥нн¤ ≥ км≥тливост≥. ¬≥н був у захват≥, коли учень самост≥йно доводив теорему чи придумував ориг≥нальний спос≥б дл¤ вир≥шенн¤ важкоњ задач≥. √арн≥ учн≥ у нього добре встигали, а на поганих в≥н не «вертав уваги. ќсобливо ориг≥нальним в≥н був п≥д час по¤сненн¤ закон≥в ф≥зики. ѕо¤снюючи силу т¤ж≥нн¤, в≥н одну руку клав на сонце, другу - на м≥с¤ць ≥ запитував, ¤к це в≥добразитьс¤ на сил≥ т¤ж≥нн¤.

”чн≥ побачили в нього одну слабинку, ¤ку сильно використовували: в≥н любив, щоб учн≥ самост≥йно вир≥шували важк≥ задач≥ з геометр≥њ, алгебри, тригонометр≥њ за власним вибором. –озпочинавс¤ урок, ≥ ¤кий-небудь учень за¤вл¤Ї: " орнел≥ю ёл≥ановичу! я н≥¤к не можу вир≥шити одну задачу". - "јну ж покаж≥ть!" - ≥ в≥н сам починаЇ вир≥шувати њњ на дошц≥: задача велика-превелика, ≥ њњ розв'¤зуванн¤ зат¤гуЇтьс¤ на весь урок, нав≥ть переноситьс¤ на наступний. ”рок минув, а н≥чого нового не задано. ƒо таких хитрощ≥в учн≥ вдавалис¤ часто, знаючи його слабке м≥сце.

Ќа одному з його урок≥в учень (це було вже у 8-му клас≥) п≥д час вир≥шенн¤ задач≥ заснув. ЌеклеЇвич це побачив: " витковський, ви спите?" - "Ќ≥, не сплю", - в≥дпов≥в  витковський, щойно прокинувшись. "ќсь бачите, в≥н заперечуЇ, що спав, ¤к ¤ йому доведу, що в≥н говорить неправду? “а незабаром настане час, коли у кожноњ людини на голов≥ буде лампочка: коли людина не спить ≥ мозок працюЇ, лампочка горить, а коли засинаЇ - мозок перестаЇ працювати-лампочка гасне. “од≥ мен≥ не треба буде запитувати  витковського, чи в≥н спить. Ћампочка погасне, отже спить". ” клас≥ см≥х. „ерез к≥лька рок≥в його призначили ≥нспектором у наш≥й г≥мназ≥њ, а пот≥м у ¬аршаву, де в≥н помер в≥д туберкульозу нирок. Ўкода, у ньому загинув талановитий математик.

ѕ≥сл¤ Ѕалика дл¤ викладанн¤ географ≥њ та ≥стор≥њ нам призначили  ост¤нтина ≤вановича «наменського. ÷е був приземистий, невисокого зросту, красивий чолов≥к, що називав себе л≥бералом. Ќа уроках в≥н скарживс¤ на утиски начальства, нате, що воно не дозвол¤Ї читати нам ≥стор≥ю не за Ќогайським, а так, ¤к в≥н бажаЇ, ≥ намагавс¤ нам розпов≥сти ≥стор≥ю в б≥льш л≥беральному дус≥, - його козирем були реформи ѕетра ¬еликого. ѕроте найчаст≥ше в≥н приходив на урок п'¤ним, плакав, жал≥вс¤. …ого скоро зв≥льнили ≥ призначили ≥ншого дивака, ¤когось ≤ванова.

я його мало знав, бо ≥стор≥ю в старших класах нам читав новопризначений ≥нспектор ‘ед≥р ‘едорович √ригоров. ÷е також був великий ориг≥нал. ћаленького зросту, товстий, жирний, з рудим кольором волосс¤ ≥ бороди, в≥н спочатку видавс¤ нам великим знавцем ≥стор≥њ. ” сьомому клас≥ в≥н почав нам зам≥сть звичайного по¤сненн¤ читати лекц≥њ. ѕершу лекц≥ю про Ћюдовика XIV -  орол¤-—онце - в≥н розпочав приблизно так: "Ќе встиг ще в≥ддзвонити дзв≥н у —обор≥ ѕаризькоњ Ѕогоматер≥, ¤к залунав клич: " ороль помер, слава королю!" - ≥ дал≥ в тому ж дус≥. ћи вс≥ слухали з в≥дкритими ротами. "ќце так ≥сторик!" - казали ми п≥сл¤ урок≥в. ќдну з наступних лекц≥й в≥н присв¤тив розвитку перв≥снообщинноњ людини: ¤к перв≥снообщинна людина ≥з дупла дерева зробила соб≥ човен ≥ попливла в ньому вивчати св≥т. ј через к≥лька рок≥в один ≥з наших учн≥в (ћишко √ольденберг, про ¤кого ¤ докладн≥ше розкажу нижче) купив у бук≥н≥ста старий п≥дручника ≥стор≥њ московського професора Ўулог≥на, де ми слово в слово знайшли лекц≥њ, ¤к≥ нам ≥з таким пафосом читав новий ≥сторик. ¬есь його ореол, ≥ все захопленн¤ його лекц≥¤ми пройшли. ÷е пом≥тив √ригоров ≥ скоро знову повернувс¤ до курсу ≤ловойського.

ўе к≥лька сл≥в про викладач≥в давн≥х ≥ нових мов. Ћатинську мову нам читав ѕетро ƒанилович ƒубн¤ков. —ереднього зросту, благовидний, з широкою бородою, в≥н був дуже сором'¤зливий, ≥ це, напевне, було причиною того, що в≥н на все житт¤ залишивс¤ неодруженим. ¬≥н любив латинську мову ≥ римських автор≥в до самозабутт¤. …ому здавалос¤, що латинська мова - центр ус≥х людських ≥нтерес≥в, без нењ в≥н не у¤вл¤в свого житт¤. ƒругою його пристрастю були грош≥. ¬≥н непогано заробл¤в великою к≥льк≥стю урок≥в у г≥мназ≥њ (300 карбованц≥в у м≥с¤ць), жив дуже скромно. ƒо к≥нц¤ житт¤ (помер в≥н в≥д апоплексичного удару в прим≥щенн≥ г≥мназ≥њ 60 рок≥в тому) у нього був непоганий кап≥талець у вигл¤д≥ державних процентних папер≥в. Ћюбив в≥н розпов≥дати б≥ограф≥њ римських письменник≥в (—алмост≥¤, ¬ерг≥л≥¤, ќв≥д≥¤, √орац≥¤, “ита Ћ≥в≥¤), до того ж, в≥д зворушенн¤ часто доходив до сл≥з. ¬≥д учн≥в в≥н вимагав вм≥нн¤ перекладати, знанн¤ правил ≥ вин¤тк≥в з м≥фолог≥њ. ёп≥тер, ћарс, ¬енера дл¤ нього були живими людьми з ус≥ма людськими ¤кост¤ми ≥ пристраст¤ми.

я до цього часу пам'¤таю р¤д латинських присл≥в'њв, ¤к≥ д≥знавс¤ в≥д нього, а також вичитав з латинських граматик ≥ твор≥в давн≥х класик≥в. ¬≥н примушув ≥ нас вчити де¤к≥ м≥сц¤ з латинських автор напам'¤ть. ўе й зараз пам'¤таю де¤к≥ м≥сц¤ "ћетаморфоз" ќв≥д≥¤.

”чн≥ його любили, а в≥н по-батьк≥вськи ставивс¤ до них. якщо учень нав≥ть ≥з старшого класу у письмов≥й робот≥ робив р¤д помилок, в≥н бив його зошитом по голов≥, називав телепнем. ќкруг його ц≥нував, нагороджував чинами та орденами, а м≥сцева адм≥н≥страц≥¤ любила його ¤к хорошого сп≥вроб≥тника ≥ товариша. –аз у р≥к, у день його народженн¤, у нього збиралис¤ вс≥ вчител≥ г≥мназ≥њ, ≥ в≥н пригощав њх гарною вечерею з закусками, винами. ƒо цього часу ¤ пам'¤таю випадок коли ѕетро ƒанилович образив мене ≥ товариша. ћ≥й товариш - ћишко √ольденберг (ми були тод≥ в третьому клас≥) в к≥нц≥ чверт≥, переживаючи, щоб ƒубн¤ков не виставив йому дв≥йки, попросив мене п≥ти з ним до ƒубн¤кова ≥ д≥знатис¤, що в≥н поставить йому за чверть. «имового вечора ми йшли до нього на квартиру, нер≥шуче подзвонили, ≥, коли вийшла прислуга, ми запитали њњ, чи вдома ѕетро ƒанилович. ¬≥н був удома. ћи попросили сили передати, що до нього прийшли г≥мназисти. ¬≥н запросив нас, ≥ ми бо¤зко, ховаючись один за одного, зайшли до його к≥мнати. Ќа запитанн¤ "ўо вам потр≥бно?", ћиша сказав: "ѕетре ƒаниловичу, що ви поставили нам за чверть?" ƒубн¤ков дуже здивувавс¤ наш≥й см≥ливост≥, дуже розсердивс¤ ≥ сказав: "“о ви т≥льки за цим прийшли?! ≤д≥ть зараз же додому ≥ готуйтесь завтра в≥дпов≥дати. я вас обох запитаю". ≤ ми, засоромлен≥, п≥шли, весь шл¤х дор≥кав своЇму товаришев≥ за таку дурну ≥ безнад≥йну зат≥ю.

¬икладач грецькоњ мови ≤ван ћиколайович ѕанашатенко був викладачем ≥ншого типу. ¬ище середнього зросту, ≥з зовс≥м лисою, ¤к кол≥но, головою, з роздутими, ¤к у кон¤ н≥здр¤ми, в≥н був схожий на —ократа, ¤к його зображали в п≥дручниках ≥стор≥њ. ¬еликий флегматик, в≥н р≥дко втрачав витримку. ”чн≥ склали про нього в≥рш: "Ћисий грек, вождь грек≥в". …ого уроки були не дуже ц≥кавими. ¬≥н р≥дко см≥¤вс¤ ≥ р≥дко викликав см≥х в учн≥в. ” викладанн≥ досл≥вно тримавс¤ п≥дручника ≥ дуже р≥дко виходив за його меж≥. ѕерекладав нам "спогади" про —ократа, "≤л≥аду", "ќд≥сею", √еродота, вчив нас граматичних правил, вин¤тк≥в ≥з них, особливо важким розд≥лом були неправильн≥ д≥Їслова.

ќдного разу в≥н завдав мен≥ великоњ прикрост≥. я був тод≥ у третьому клас≥, з ¤кого вже починалос¤ вивченн¤ грецькоњ мови. ÷е було останнього дн¤ перед великодн≥ми кан≥кулами на останньому, п'¤тому уроц≥. Ѕув урок грецькоњ мови. ’то м≥г подумати, що на останньому уроц≥, в переддень кан≥кул, учитель буде перев≥р¤ти домашнЇ завданн¤ (у так≥ дн≥, звичайно, останн≥х урок≥в взагал≥ не було, нас в≥дпускали п≥сл¤ третього уроку), ≥ ¤, ц≥лком зрозум≥ло, до уроку не п≥дготувавс¤. ј задавали переклад з грецькоњ ≥ слова до нього. ¬≥н розкриваЇ журнал ≥ викликаЇ Ўермана. я, засоромлений, виходжу, починаю щось бубн≥ти - н≥чого не виходить, ¤ зовс≥м не готувавс¤. ¬≥н бачить це ≥ каже мен≥ сердито: "—≥дайте!" - ≥ на очах у вс≥х ставить мен≥ одиницю. √осподи! —к≥льки гор¤ в≥н завдав мен≥ ц≥Їю одиницею! ÷е була перша в моЇму житт≥ одиниц¤! ѕ≥сл¤ зак≥нченн¤ уроку ¤ п≥шов додому засмучений, подавлений, розбитий. ќдиниц¤ весь час сто¤ла перед очима на вулиц≥ ≥ вдома.

ѕочалис¤ великодн≥ св¤та - найвесел≥ш≥ св¤та року. ѕрийшла весна. ”се в природ≥ оживало. ¬дома до св¤т було прибрано, маца, ¤йц¤, масло ≥ вино були приготован≥ на два тижн≥. «в≥льненн¤ в≥д урок≥в, зв≥льненн¤ в≥д щоденного ход≥нн¤ до г≥мназ≥њ. ћожна було веселитис¤, рад≥ти ≥ в≥дпочивати, а тут одиниц¤ весь час сто¤ла перед очима! як т≥льки на хвилину ¤ забудусь, розсм≥юс¤ з ¤когось приводу, зразу ж з'¤вл¤Їтьс¤ одиниц¤, ≥ ¤ кажу соб≥: "Ќещасний, ти не маЇш права веселитис¤ ≥ рад≥ти - у тебе одиниц¤!" ¬день ≥ вноч≥, у л≥жку, на двор≥ й на вулиц≥ - всюди мене пересл≥дуЇ ц¤ перша злощасна одиниц¤!  л¤тий грек! ўоб ти задавивс¤ ц≥Їю одиницею!

Ќов≥ мови, французька та н≥мецька, у нас, ¤к ≥ в б≥льшост≥ г≥мназ≥й, були в загон≥, сто¤ли на останньому м≥сц≥. ÷е по¤снювалось тим, що викладачами цих мов призначалис¤ люди, зовс≥м не компетентн≥ в ц≥й справ≥. ќдна з мов була обов'¤зковою дл¤ кожного учн¤: чи н≥мецька, чи французька; бажаюч≥ могли вивчати дв≥ мови, проте таких було мало, я вивчав лише н≥мецьку мову, а тепер шкодую, що не вивчив ≥ французькоњ. ¬ивченн¤ ≥ноземноњ мови починалос¤ з другого класу.

¬ин¤тком був наш перший викладач н≥мецькоњ мови - дл¤ того часу прекрасний педагог. ÷е був ‘р≥др≥х ≈дуард  рейсберг. ћ≥цноњ статури чолов≥к, червоний, з рудими бакенбардами, в≥н був грозою дл¤ г≥мназ≥њ. Ќа його уроках, де сид≥ло по 40 учн≥в, була така тиша, що можна й муху почути. Ќайменше порушенн¤ тиш≥ й пор¤дку, переш≥птуванн¤, см≥х мали так≥ насл≥дки:  рейсберг, не припин¤ючи по¤сненн¤ або читанн¤, пов≥льно ≥ тихо п≥дходив до порушника, брав за вухо ≥ в≥дводив у куток, де учень мав сто¤ти весь урок. Ќа кожному уроц≥  рейсберг встигав опитувати кожного учн¤ по к≥лька раз≥в: ус≥ сид≥ли в напруженому чеканн≥, що њх ось-ось запитають, ≥ горе тому, хто в≥двол≥кавс¤ ≥ не чув запитанн¤. "¬≥дпов≥дай ти", "—кажи ти", "ѕродовжуй читати ти", "Ќапиши на дошц≥ ти" - так в≥н п≥дн≥мав кожного учн¤, ≥ погано доводилос¤ тому, хто не чув запитанн¤ ≥ не знав, з ¤кого м≥сц¤ продовжувати читанн¤. Ќ≥мецьк≥ анекдоти, розм≥щен≥ в к≥нц≥ п≥дручника, учн≥ мали знати напам'¤ть. ƒе¤к≥ з них ¤ знаю до цього часу. Ќайг≥рш≥ учн≥, ¤к≥ з ≥нших предмет≥в мали лише дв≥йки, до його урок≥в готувалис¤ ≥ знали н≥мецьку б≥льш-менш задов≥льно.

Ќачальство його ц≥нувало ≥ вид≥л¤ло. ¬≥н скоро був переведений кудись ≥нспектором, а зв≥дти призначений директором у “ифл≥ську г≥мназ≥ю. ѕот≥м у нас ходили чутки, що в≥н служить пом≥чником попечител¤  авказького навчального округу. ќднак  рейсберг був вин¤тком. Ѕ≥льш≥сть ≥нших були н≥кчемними блазн¤ми, що см≥шили клас, а знань не давали. «гадую трьох таких н≥кудишн≥х учител≥в н≥мецькоњ мови. ќдин ≥з них - д≥д “рентов≥ус. ћ≥цний, здоровий чолов≥чина, в≥н у Ќ≥меччин≥, напевне, був рем≥сником чи в≥зником, трохи засвоњв н≥мецьку грамоту, ≥ вважалос¤, що може бути вчителем н≥мецькоњ мови. ¬≥н читав нам опов≥данн¤ ≥з н≥мецькоњ хрестомат≥њ, а ми перекладали њх рос≥йською. Ѕоже! ўо то був за переклад! "Ѕудильник" чи ≥нший гумористичний часопис багато б дали за той переклад, щоб розсм≥шити своњх читач≥в. ”любленим присл≥в'¤м цього педагога було: "’то к≥шц≥ хв≥ст п≥дн≥ме, той ≥ понюхаЇ". ќдин ≥з учн≥в ¤кось запитав його: "ј ви, Ћюдвигу ‘ранцовичу, пробували?" Ќа що в≥н, не соромл¤чись, в≥дпов≥в: "ѕопробуй спочатку ти, а за тобою ≥ ¤ попробую".

≤нший викладач н≥мецькоњ мови був рос≥¤нином на пр≥звище ѕротопопов, що тод≥ р≥дко зустр≥чалос¤. ¬≥н, наприклад, по¤снював р≥зницю м≥ж her ≥ him (туди ≥ сюди) таким чином: коли в≥н говорив "her" - сюди, то стрибав в один б≥к серед класу, а коли "him" - туди - в протилежний. ћожна соб≥ у¤вити, що робилос¤ з учн¤ми п≥д час таких екв≥л≥бристичних положень.

“рет≥м викладачем н≥мецькоњ мови був ћаЇр. „олов≥к маленького зросту, виснажений, з хворобливим вигл¤дом ≥ пост≥йним кашлем, в≥н викликав у учн≥в сп≥вчутт¤, ≥ вони над ним знущалис¤ менше, н≥ж над ≥ншими н≥мц¤ми, хоч ≥ йому немало перепадало. ѕро нього казали, що в≥н великий знавець мовознавства, проте нам в≥н задавав дуже мало. ќдин ≥з наших учн≥в, блазень класу - ’ањм —кл¤ревський - так пожартував з нього: у Їврењв було св¤то ѕурим (јманове вухо чи ћакове¤), коли у кожн≥й Їврейськ≥й родин≥ можна побачити на стол≥ так званий "√ирим-койл≥тт" - римський калач з шафраном ≥ родзинками. “ого дн¤ був у нас урок ћаЇра. —еред уроку встаЇ —кл¤ревський ≥ з найсерйозн≥шим вигл¤дом при напружен≥й уваз≥ учн≥в (вони знали, що буде щось см≥шне), запитуЇ: " арле ≈дуардовичу, можна ¬ам дати запитанн¤?" - "яке запитанн¤?" - "я вчора читав н≥мецьку книгу ≥ побачив слово, значенн¤ ¤кого не зрозум≥в. „и не могли б ¬и сказати, що це слово значить?" - "јну напиши на дошц≥!" - запропонував йому ћаЇр, ≥ —кл¤ревський на повному серйоз≥ проходить до дошки ≥ великими л≥терами крейдою пише.  лас ледве стримувавс¤ в≥д гучного реготу. "я такого слова не зустр≥чав, - в≥дпов≥даЇ ћаЇр, - ¤ вдома подивлюсь до словника ≥ наступного уроку вам скажу".

≤, нарешт≥, у 8-му клас≥ н≥мецьку мову читав у нас ћикола ѕилипович ясковський, молодий педагог, що недавно зак≥нчив  ен≥гсберзький ун≥верситет, той ун≥верситет, у ¤кому багато рок≥в читав лекц≥њ  ант. ясковський нам багато розпов≥дав про н≥мецьких буш≥в та њх корпорац≥њ, намагавс¤ нас розвивати, давав де¤к≥ в≥домост≥ з н≥мецькоњ ф≥лософ≥њ, проте давав досить-таки невм≥ло, ≥ прот¤гом року переклав з нами "30-р≥чну в≥йну Ў≥ллера". ¬≥н теж дав нам дуже мало знань. як висновок, можна сказати, що ми п≥сл¤ зак≥нченн¤ г≥мназ≥њ не знали н≥мецькоњ мови, ≥, бажаючи вивчати цю мову, мали починати з аз≥в.

’очу, нарешт≥, сказати ще дек≥лька сл≥в про нашого другого директора (п≥сл¤ Ѕалика), ¤кий впродовж багатьох рок≥в керував г≥мназ≥Їю, - про ≤вана ‘едоровича ѕрокеша. ¬≥н був чехом, запрошений разом з ≥ншими чехами ≥з Ѕогем≥њ “олстим, коли ур¤д вир≥шив дл¤ того, щоб в≥двол≥кти учн≥в в≥д революц≥йного руху, посилити викладанн¤ давн≥х мов - латинськоњ та грецькоњ. ÷е був великий м≥цний чолов≥к, богатирськоњ статури. ¬≥н викладав у середн≥х класах латинську мову ≥ мав великий авторитет серед учительського персоналу ≥ учн≥в. ’одив в≥н твердо ("п≥д ним земл¤ тремтить, коли в≥н ходить", - говорили про нього), з високо п≥дн¤тою головою, зустр≥чн≥ (батьки учн≥в) ≥ учн≥ йому низько клан¤лис¤. "—правжн≥й ёп≥тер ≥з ќл≥мпу", - хтось дотепно сказав про нього.

¬≥н дослуживс¤ до генеральського чину (д≥йсного радника), коли цар ќлександр II з с≥м'Їю в≥дв≥дав ™лисаветград. Ѕуло це восени 1888 року, цього року ¤ зак≥нчив г≥мназ≥ю. Ќедалеко в≥д ™лисаветграда (б≥л¤ ќлександр≥њ) у серпн≥ в≥дбулис¤ велик≥ маневри, ≥ цар з с≥м'Їю прињхав на них подивитис¤. ƒл¤ прийому царськоњ с≥м'њ у ™лисаветград≥ при юнкерському кавалер≥йському училищ≥ були спец≥ально дл¤ нього приготован≥ к≥мнати, у зв'¤зку з цим ≥ будинок називавс¤ "царським палацом". “ак ¤к про наступний прињзд цар¤ з с≥м'Їю було в≥домо заздалег≥дь, то за два м≥с¤ц≥, з початку липн¤, до ™лисаветграда прињхав попечитель ќдеського навчального округу —ольський, щоб приготувати учн≥в дл¤ прив≥танн¤ цар¤, коли в≥н њх в≥дв≥даЇ. ƒв≥ч≥ на тиждень у актовому зал≥ г≥мназ≥њ збирались учн≥ ус≥х середн≥х навчальних заклад≥в м≥ста з попечитель —ольський зображав государ¤ ≥ коли заходив до залу, звертавс¤, наче в≥д ≥мен≥ цар¤ з≥ словами "«драстуйте, д≥ти!", на що учн≥ голосно мали в≥дпов≥сти: "«драви¤ желаем, ¬аше »мператорское ¬еличество!

÷¤ комед≥¤ повторювалась 2-3 рази на тиждень прот¤гом 2-х м≥с¤ц≥в, однак незважаючи на це, трапивс¤ скандал.  оли цариц¤ ћар≥¤ ‘едор≥вна подала начальниц≥ приватноњ г≥мназ≥њ  одоЇв≥й руку, та, зам≥сть того, щоб поц≥лувати руку цариц≥, ¤к мало бути за церемон≥Їю, по-при¤тельськи, з грайливоњ усм≥шкою на обличч≥, ¤к добр≥й знайом≥й потиснула њњ.  оли ж п≥сл¤ прийому попечитель сказав, ¤ку помилку вона допустила, вона багато дн≥в не могла от¤митис¤ ≥ весь час плакала. ѕ≥сл¤ цього прийому в г≥мназ≥њ государ¤ ѕрокеш отримав д≥йсного статського радника, ≥ хода його стала ще тверд≥шою, а голова ще вище п≥дн¤лась догори; в≥н почав носити шинель з блакитною п≥дкладкою.

ƒе¤ку роль ѕрокеш в≥д≥грав у моЇму житт≥, про це ¤ зараз розпов≥м. ѕрокеш знав про б≥дн≥сть ≥ матер≥альний стан моњх батьк≥в, ≥ було дек≥лька випадк≥в коли в≥н допомагав мен≥. –озпов≥м про два з них.  оли ¤ був у 4-му клас≥, у першому клас≥ вчивс¤ хлопець на пр≥звище  овальов, досить-таки старанний, слухн¤ний учень, проте через складн≥ обставини в с≥м'њ та невелик≥ особист≥ зд≥бност≥, в≥н не встигав з р¤ду дисципл≥н. ѕрокеш хот≥в допомогти йому, згадав про мене ≥ вир≥шив одним ударом вбити двох зайц≥в. ¬≥н покликав мене до свого каб≥нету та запропонував позайматис¤ з цим хлопцем ≥ постаратис¤ виправити його незадов≥льн≥ оц≥нки. "ѕро плату, - додав в≥н, - ми поговоримо п≥зн≥ше. “ак ¤к  овальов жив дуже далеко, на окрањн≥ м≥ста, ѕрокеш запропонував мен≥ займатис¤ у прим≥щенн≥ г≥мназ≥њ п≥сл¤ урок≥в. я займавс¤ з  овальовим 3 м≥с¤ц≥, п≥сл¤ чого ѕрокеш вручив мен≥ асигнац≥ю на казначейство, де мен≥ видали 30 крб. - дл¤ мене це велик≥ грош≥, ¤к≥ мен≥ дуже знадобилис¤.

ƒругий випадок - ≥ншого плану. ÷ей випадок коштував мен≥ багато кров≥, завдав мен≥ багато страждань ≥ мало не став причиною мого виключенн¤ з г≥мназ≥њ.  оли ¤ перейшов до 7-го класу, був на л≥тн≥х кан≥кулах у сел≥ пом≥щика  елеповського, про це ¤ докладн≥ше розпов≥м нижче. ƒружина пом≥щика, Ќад≥¤ …осип≥вна  елеповська, ¤ка колись навчалась в ≥нститут≥, любила за столом згадувати своњ учн≥всько-≥нститутськ≥ роки, вчител≥в, подруг, навчальн≥ предмети, ¤кими вона колись ц≥кавилась. ќдного разу п≥д час об≥ду зайшла мова про "“араса Ѕульбу" - пов≥сть √огол¤. ¬она розхвалювала патр≥отизм ќстапа ≥ сильно обурювалась зрадою јндр≥¤, ¤кого об≥звала найобразлив≥шими еп≥тетами. ћен≥ було тод≥ 16 рок≥в. я довго њњ слухав, а пот≥м сказав: "«лочин јндр≥¤, звичайно, важкий злочин, проте де¤ке виправданн¤ дл¤ нього можна знайти, ¤кщо згадати, що в≥н був молодим ≥ закоханим, а молод≥сть ≥ коханн¤ багато що прощають". ¬она обурилась зауваженню ≥ гн≥вно запитала: "як, ≥ ви зрадили б свою ¬≥тчизну?". Ќа що ¤ в≥дпов≥в: "я не можу зрадити свою ¬≥тчизну, бо в мене, у Ївре¤, немаЇ ¬≥тчизни, весь св≥т - мо¤ ¬≥тчизна". ¬она засм≥¤лас¤, але н≥чого не сказала.

Ќаступн≥ кан≥кули п≥д час переходу до 8-го класу ¤ знову проводив у того ж пом≥щика.  оли кан≥кули зак≥нчились, ¤ повернувс¤ до м≥ста, бо розпочинались зан¤тт¤ у г≥мназ≥њ.  оли ¤ в'њжджав у м≥сто, мен≥ на вулиц≥ зустр≥вс¤ ≥нспектор г≥мназ≥њ √ригоров, ¤ йому поклонивс¤ ≥ пом≥тив, що його в≥дпов≥дь була дуже сердитою ≥ холодною. ÷е мене вразило ≥ здивувало, бо до мене в≥н ставивс¤ добре ≥ завжди люб'¤зно в≥дпов≥дав на укл≥н. я в≥дчув, що щось трапилось.

Ќаступного дн¤ розпочалис¤ зан¤тт¤; ¤ був в останньому 8-му клас≥. ѕ≥сл¤ великоњ перерви до нашого класу зайшов директор ѕрокеш ≥ звернувс¤ до нас ≥з такою промовою: "якщо хтось ≥з вас захоче давати приватн≥ уроки, в≥н маЇ звернутис¤ до мене за дозволом - це стосуЇтьс¤ ус≥х, кр≥м ≤саЇва ≥ Ўермана. ≤саЇва ¤ позбавлю цього права, бо в≥н на кафедр≥ намалював карикатуру на одного з викладач≥в, а Ўермана за те, що в≥н, виховуючись на грош≥ рос≥йського мужика, стверджуЇ, що у нього немаЇ ¬≥тчизни". « цими словами в≥н вийшов ≥з класу. ƒл¤ мене це був ¤к удар грому: ¤ застиг на м≥сц≥, вражений. —п≥вставленн¤ мене з ≤саЇвим розсм≥шило увесь клас. ≤саЇв був сином багатого пом≥щика ≥ н≥коли уроками не займавс¤, дл¤ мене уроки були Їдиним засобом ≥снуванн¤. ѕозбавленн¤ права давати уроки було дл¤ мене не лише загрозою залишити г≥мназ≥ю, а й загрозою голодуванн¤, не давало Їдиноњ можливост≥ допомагати батькам, ¤к≥ в цей час переживали матер≥альну скруту. ћ≥й стан пог≥ршивс¤ ще б≥льше, коли ¤ д≥знавс¤, що мене не зв≥льн¤ють в≥д оплати за навчанн¤, в≥д ¤коњ мене зв≥льн¤ли ус≥ с≥м рок≥в навманн¤.  оли б ¤ не заплатив - мене б виключили, а платити ¤ не м≥г.

ƒл¤ мене почалис¤ т¤жк≥ часи. я зовс≥м не розум≥в причин такого покаранн¤ ≥ чому ѕрокеш вважаЇ, що в мене, за моњми словами, немаЇ ¬≥тчизни. я звернувс¤ до ≥нспектора √ригорова з проханн¤м по-¤снити мен≥ в чому справа, за що ¤ покараний. я д≥знавс¤ в≥д нього, що ¤ у  елеповських сказав, що у мене немаЇ Ѕатьк≥вщини. я дочекавс¤ прињзду до м≥ста  елеповськоњ, п≥шов до нењ в готель, де вона зупинилас¤, ≥ розпов≥в њй про своЇ горе, нат¤кнувши, що вона винна у моЇму важкому покаранн≥. ¬она була дуже засмучена ≥ об≥ц¤ла мен≥ зараз же п≥ти до ѕрокеша ≥ залагодити справу. яким же було њњ здивуванн¤, коли вона д≥зналас¤ в≥д ѕрокеша, що про злочин йому розпов≥в начальник жандармського управл≥нн¤ кап≥тан ƒремлюга. «'¤сувалос¤, що вона десь зустр≥чалас¤ з цим жандармом ≥ у розпов≥д≥ сказала йому: "яке зараз дають вихованн¤ учн≥вськ≥й молод≥: у мене жив репетитор, учень 8-го класу Ўерман, ¤кий стверджуЇ, що у нього немаЇ ¬≥тчизни, що дл¤ нього весь св≥т - ¬≥тчизна". ƒремлюга не забув пов≥домити про це директора г≥мназ≥њ, за що ¤ й покараний.  оли  елеповська просила зн¤ти з мене покаранн¤ у зв'¤зку з тим, що воно дл¤ мене дуже складне з матер≥ального боку, ѕрокеш њй в≥дпов≥дав: "якби ¤ д≥знавс¤ про це в≥д вас, ¤ б ≥з задоволенн¤м це зробив, однак мен≥ розказала про цю справу така людина, що ¤ не можу не в≥дреагувати".

я пережив дуже важких п≥вроку. Ѕагато до мене зверталис¤ з уроками, та ¤ змушений був в≥дмовл¤ти. я терп≥в скруту, г≥мназ≥йне начальство на мене дивилос¤ скоса. ƒ¤кую ѕрокешу, що в≥н не виключив мене з г≥мназ≥њ. ѕ≥дходив строк оплати навчанн¤. я не знав, що з≥ мною буде, де ¤ в≥зьму грош≥ ≥ впав у в≥дчай. Ќастав останн≥й день, коли треба внести платню. ’то не заплатив, наступного дн¤ не повинен вже приходити до г≥мназ≥њ, доки не внесуть грош≥. ÷ього останнього дн¤ до мене п≥д≥йшов ≥нспектор √ригоров ≥ каже мен≥: "Ќу що, Ўерман, д≥став грош≥?"  оли ¤ з≥ сльозами на очах в≥дпов≥дав йому, що грошей у мене немаЇ, в≥н мен≥ й каже: "ѕ≥ди сьогодн≥ ж до м≥ського голови ѕашут≥на - в≥н почесний попечитель г≥мназ≥њ, ≥ попрос≥ть його, щоб в≥н заплатив за вас, зроб≥ть це сьогодн≥ ж, т≥льки не говор≥ть, що це ¤ вам порадив".

“ого ж дн¤ ¤ п≥шов на квартиру м≥ського голови ≥ на його запитанн¤ "„им зобов'¤заний?" розпов≥в, що ¤ зак≥нчую г≥мназ≥ю, що у мене немаЇ грошей на оплату навчанн¤, тому прошу заплатити за мене. "якого ви в≥роспов≥данн¤?" - запитав в≥н. "я Їврей". - "„ому ж ви не звернулис¤ до своњх однов≥рц≥в?"  оли ¤ йому в≥дпов≥в: "я звернувс¤ до ¬ас, ¤к до почесного попечител¤ нашоњ г≥мназ≥њ", - в≥н п≥д≥йшов до письмового столу, з шухл¤ди д≥став 30 карбованц≥в ≥ дав мен≥. я був вр¤тований ≥ наступного дн¤ заплатив за навчанн¤.

” такому скрутному матер≥альному становищ≥ ¤ перебував до початку другого - останнього у г≥мназ≥њ п≥вр≥чч¤. ’одив до г≥мназ≥њ, готував за вс≥х уроки, чому за вс≥х, розпов≥м п≥зн≥ше, в усьому терп≥в нужду, сумував ≥ страждав, а разом з≥ мною страждали й моњ р≥дн≥. “овариш≥ мен≥ сп≥вчували, жал≥ли, однак що вони могли зробити. я нав≥ть чомусь був героЇм, ≥ у м≥ст≥ багато хто д≥знавс¤ про м≥й випадок ≥ сп≥вчували мен≥, особливо Їврењ.

“ак сумно ≥ тривожно пройшли р≥здв¤н≥ кан≥кули ≥ почались зан¤тт¤. я ходив з похиленою головою, страждав, бо ¤ прот¤гом р¤ду рок≥в з ранку до вечора був на уроках, завжди мав грош≥, допомагав батькам, нав≥ть заощаджував. ќдного дн¤, коли ¤ сумний, про щось думаючи, ходив п≥д час перерви по коридору г≥мназ≥њ, до мене п≥д≥йшов ≥нспектор √ригоров ≥ сказав мен≥: "«араз вийде з учительськоњ ≤ван ‘едорович (директор), ¤ його п≥дготував, п≥д≥йд≥ть з проханн¤м, щоб в≥н зн¤в ≥з вас покаранн¤". я п≥д≥йшов до учительськоњ ≥ чекав виходу ѕрокеша.  оли в≥н вийшов, ¤ п≥д≥йшов до нього ≥ сказав: "≤ване ‘едоровичу, важко мен≥, ¤ визнаю свою вину, дозвольте давати уроки". "Ќу, Ўерман, - в≥дпов≥в в≥н, - велику шкоду ви зробили, але ¤ вас прощаю". ¬же через ¤кийсь час ¤ мав к≥лька урок≥в ≥ зажив, ¤к ≥ ран≥ше.

я вище говорив, що "працював за вс≥х". —права в тому, що у 8-му, останньому клас≥, учн≥ не особливо старанно займались п≥дготовкою урок≥в, бо у кожного були своњ сторонн≥ ≥нтереси: хто займавс¤ приватними уроками, хто музикою, хто романом, дл¤ приготуванн¤ урок≥в не вистачало часу. я був в≥льним, старанн≥шим в≥д ≥нших, мав багато в≥льного часу ≥ дуже сумл≥нно готував ус≥ уроки. якось само собою сталос¤, що ¤ за годину ран≥ше приходив до г≥мназ≥њ, збиралас¤ б≥льш≥сть учн≥в, ≥ за цю годину ¤ встигав њм розпов≥сти все, що потр≥бно на сьогодн≥шн≥й день: диктував слова ≥з "≤л≥ади", "ќд≥сењ", р≥шенн¤ задач з арифметики ≥ тригонометр≥њ ≥ т.д. я один працював за вс≥х. √оре було, ¤кщо ¤ через хворобу не приходив, н≥хто тод≥ не знав урок≥в.

” цьому ж останньому п≥вр≥чч≥ з моњм товаришем ћишком √ольденбергом трапилос¤ нещаст¤, частково причиною був ¤, ¤ке принесло дл¤ √ольденберга дуже сумн≥ насл≥дки, що вплинули на все його житт¤. ћишко √ольденберг був сином багатих батьк≥в. я догнав його у 3-му клас≥, де в≥н залишивс¤ на другий р≥к, ми з ним затоваришували ≥ р¤д рок≥в сид≥ли за одн≥Їю партою. ÷е було приблизно у березн≥ чи кв≥тн≥ м≥с¤ц≥. Ѕув останн≥й, п'¤тий урок - н≥мецька мова. ѕ≥сл¤ дзвоника зайшов до класу вищезгаданий учитель н≥мецькоњ мови ћикола ѕилипович ясновський ≥ по¤снив, що буде "екстеппорале" - письмова контрольна робота. ¬≥н дасть нам ≥з книг опов≥данн¤ рос≥йською мовою, а ми повинн≥ перекласти його н≥мецькою, кр≥м того, в≥н попередив нас, щоб ми писали самост≥йно, не дивл¤чись один до одного в зошит: ¤кщо в≥н побачить - поставить одиницю ≥ зошит не в≥зьме. ћи почали працювати; через ¤кийсь час ћишко мене щось запитав ≥ загл¤нув до мене в зошит. ÷е пом≥тив ясковський й за¤вив: "√ольденберг, можете б≥льше не старатис¤, ¤ у вас зошита не в≥зьму", - ≥ поставив йому в журнал ≥ у свою книжечку одиницю. √ольденберг припинив роботу, посид≥в к≥лька хвилин, а пот≥м (хоч ще залишалос¤ 20 хвилин до дзвоника) од¤гнув ранець ≥ з≥бравс¤ ≥ти з класу. " уди ви ≥дете?" - запитав його здивований ясковський. - "≤ду додому, ¬и ж у мене зошит не в≥зьмете: що ж ¤ буду сид≥ти ≥ дивитис¤ на ¬ас?" - з цими словами в≥н вийшов ≥з класу. Ќ≥мець стиснув плечима ≥ почервон≥в.

Ќаступного дн¤ на одному з урок≥в до нашого класу зайшов директор ≥, звернувшись до √ольденберга, сказав: "Ќа ¬ас, √ольденберг, над≥йшла скарга в≥д викладач≥ н≥мецькоњ мови ясковського, ¤кого ви образили в присутност≥ класу. якби це було в другому клас≥, ¤ б посадив ¬ас до карцеру на к≥лька годин ≥ справа б на цьому зак≥нчилась. јле ¬и через 3 м≥с¤ц≥ повинн≥ зак≥нчити г≥мназ≥ю та отримати атестат зр≥лост≥. “ому ¤ на ¬ас с н≥¤кого покаранн¤ не накладаю, однак попереджаю ¬ас, будьте до к≥нц¤ року обережн≥, щоб н≥чого з ¬ами не трапилось: у випадку ще ¤когось нег≥дного вчинку з ¬ашого боку, ¬и будете зв≥льнен≥". ≤ вийшов. ј клас важко мовчав.

√ольденберг б≥льш-менш спок≥йно слухав слова директора. ѕройшло два тижн≥. Ѕув урок грецькоњ мови. ¬икладач ≤ван ћиколайович ѕанащатенко викликав мене. «адане було вивчити напам'¤ть 40 в≥рш≥в з "≤л≥ади". я почав в≥дпов≥дати, в≥рш≥ мен≥ важко давалис¤, на одному з них ¤ запнувс¤. √ольденберг мен≥ п≥дказав, але так, що й ѕанащатенко почув. "√ольденберг, встаньте ≥ пост≥йте", - сказав йому ѕанащатенко. ÷е був один ≥з вид≥в покаранн¤ - посто¤ти певний час. ѕроте ѕанащатенко забув, напевне, що той у 8-му клас≥ за к≥лька тижн≥в до випуску. "я не встану", - гордо й зухвало в≥дпов≥в √ольденберг. "Ќе встанете - пожалкуЇте". ”рок продовжувавс¤. ѕ≥сл¤ уроку до класу знову, ¤к ≥ п≥сл¤ випадку з н≥мцем ясковським, зайшов директор ≥, звертаючись до √ольденберга, сказав: "√ольденберг, ¤ ¬ас попереджував, але ¬и незважаючи на моњ попередженн¤, знову порушили г≥мназ≥йн≥ правила ≥ не виконали наказ учител¤ - ≥д≥ть додому, ¬и зв≥льнен≥ з г≥мназ≥њ".

≤ √ольденберг був зв≥льнений за два м≥с¤ц≥ до зак≥нченн¤ г≥мназ≥њ. ћати возила його до р≥зних м≥ст, та його н≥де не приймали. “ак в≥н ≥ не зак≥нчив г≥мназ≥њ ≥ атестат не отримав. ѕ≥сл¤ кан≥кул в≥н поњхав навчатис¤ до Ўвейцар≥њ, вибрав своЇю спец≥альн≥стю х≥м≥ю, вчивс¤ у Ѕернському, ∆еневському ун≥верситетах, пот≥м перењхав до Ќ≥меччини - загалом пров≥в за кордоном 20 рок≥в.  ожного л≥та ¤к≥ прињздив додому, ¤ з ним зустр≥чавс¤. ѕ≥д час одного такого перењзду його затримали на кордон≥ ≥ в≥двезли до ѕетербурга. …ого звинувачували в тому, що в≥н у Ўвейцар≥њ брав участь у революц≥йних гуртках ≥ надану матер≥альну допомогу роб≥тникам п≥д час одного страйку. …ого чекав вирок суду - р≥чне ув'¤зненн¤ в камер≥-одиночц≥ в "’рестах", де в≥н ≥ просид≥в ц≥лий р≥к, робив коробки дл¤ с≥рник≥в. ѕ≥сл¤ того, ¤к в≥н в≥дбув покаранн¤, знову поњхав за кордон, де, ¤к ¤ казав, був 20 рок≥в. ” царськ≥й –ос≥њ дл¤ нього п≥сл¤ поверненн¤ роботи не знайшлос¤. “ак безроб≥тним в≥н ≥ жив до ¬еликоњ ∆овтневоњ революц≥њ. –еволюц≥¤ дала йому можлив≥сть отримати роботу, ≥ в≥н ц≥лий р¤д рок≥в читав х≥м≥ю в пед≥нститут≥ ≥ в ≤Ќ¬. ” 1940 роц≥ на с≥мдес¤тому роц≥ житт¤ в≥н помер в≥д склерозу серц¤.

я без перешкод переходив з класу до класу, звикав до г≥мназ≥йного житт¤. «вик до нього: засвоњв рос≥йську мову, ¤ку погано знав, вступаючи до г≥мназ≥њ. ” 4-му клас≥ ¤ дом≥гс¤ того, що моњ класн≥ твори читалис¤  рижановським перед класом ¤к зразков≥. ƒана була тема - "Ћюдина - коваль свого щаст¤". я написав к≥лька стор≥нок. —уть моЇњ в≥дпов≥д≥ на тему пол¤гала в тому: "ўо таке щаст¤? - запитував ¤ -  ожен розум≥Ї щаст¤ по-своЇму: один вважаЇ щаст¤м багатство, другий - здоров'¤, трет≥й - славу, четвертий - усп≥хи в житт≥ ≥ т.д. я думаю, що щаст¤м потр≥бно вважати дос¤гненн¤ поставленоњ перед собою серйозноњ мети.  ожна людина повинна поставити перед собою серйозну мету ≥ прагнути њњ зд≥йснити. якщо, завд¤ки наполегливост≥ ≥ зусилл¤м, вдаЇтьс¤, нарешт≥, цю мету зд≥йснити, то це вважаЇтьс¤ щаст¤м. “аким чином, людина, завд¤ки вол≥ ≥ характеру, створюЇ сама своЇ щаст¤, або "людина - коваль свого щаст¤". як приклад, що доводить правильн≥сть ≥ справедлив≥сть вищесказаного, ¤ нав≥в б≥ограф≥ю в≥домого президента ѕ≥вн≥чно-јмериканських —получених Ўтат≥в јбрама Ћ≥нкольна. (Ќещодавно ¤ прочитав книгу "¬≥д дерев'¤ноњ хиж≥ до Ѕ≥лого дому" - пр≥звище автора забув). ƒроворуб јбрам Ћ≥нкольн ще в молодост≥ поставив перед собою мету - зв≥льнити негр≥в з невол≥ ≥ зробити з них в≥льних громад¤н. ¬се своЇ житт¤ Ћ≥нкольн присв¤тив зд≥йсненню ц≥Їњ високоњ мети, ≥ коли п≥сл¤ жорстокоњ кривавоњ в≥йни м≥ж шов≥н≥стами ≥ п≥вденними штатами негри були зв≥льнен≥ - це було велике щаст¤: Ћ≥нкольн був ковалем свого щаст¤.

 лас у напруженн≥ слухав читанн¤ мого твору, хоч н≥хто не знав, хто автор, ≥ ус≥ погодились ≥з думкою учител¤, коли в≥н за¤вив, що тв≥р написано ц≥лком самост≥йно ≥ задов≥льно. яким же було здивуванн¤, коли побачили оц≥нку "три з плюсом". я, м≥ж ≥ншим, скоро заспокоњвс¤, коли д≥знавс¤, що ўедр≥н, ¤кий написав тв≥р своњй дочц≥, отримав за нього "три з м≥нусом".

Ѕ≥льше задоволенн¤ своЇю працею ¤ мав через три роки, коли з 6-го класу перейшов до 7-го. Ќа кан≥кулах нам той же  рижановський дав написати короткий конспект пройденого за 6-й клас курсу з ≥стор≥њ рос≥йськоњ л≥тератури. я проводив л≥то на уроках в маЇтку одного пом≥щика, людей там було мало, часу багато, ≥ в≥д самотност≥ ¤ написав великий конспект - досить товстий зошит на к≥лька дес¤тк≥в стор≥нок, кожному письменнику (починаючи в≥д л≥топису Ќестора ≥ зак≥нчуючи ѕосниковим) ¤ в≥дводив 1-2 стор≥нки, коротко викладаючи зм≥ст головних його твор≥в.  оли почавс¤ навчальний р≥к,  рижановський став вимагати роботу на кан≥кулах. Ѕ≥льш≥сть написало на 2-3 листах. Ќаступного у року, коли в≥н зайшов до класу, то вит¤гнув з папки роб≥т м≥й товстий зошит ≥ сказав: "ƒобросов≥сно ≥ ¤к належить працював над своЇю роботою один лише Ўерман", - ≥ поставив мен≥ в журнал "5".

ћќѓ «ј–ќЅ≤“ »

Ѕатькам було важко мене утримувати, годувати, од¤гати, купувати п≥дручники ≥ писемне приладд¤. я це розум≥в ≥ в≥дчував, тому став думати про те, ¤к мен≥ самому що-небудь заробити ≥ цими зароб≥тками допомогти батькам.  ≥нець к≥нцем мен≥ хот≥лос¤ бути самост≥йним ≥ мати власн≥ грош≥. ѕерш≥ грош≥ ¤ заробив, коли був у 3-му клас≥, мен≥ було тод≥ 13 рок≥в. ќдна знайома д≥вчина - њй було тод≥ 16 рок≥в, безграмотна, захот≥ла навчатис¤ грамот≥ ≥ звернулас¤ до мене з проханн¤м навчити њњ читати й писати, я погодивс¤, ≥ ми домовилис¤, що вона буде платити мен≥ по 50 коп. щом≥с¤чно. я мав кожного дн¤ займатис¤ по 2 години. якою ж великою була мо¤ рад≥сть, коли ¤ отримав перш≥ 50 коп. ƒо цього часу пам'¤таю почутт¤ самозадоволенн¤ ≥ радост≥, ¤к≥ ¤ в≥дчув, коли в≥ддав мам≥ ц≥ 50 коп. ќтже, ¤ почав самост≥йно заробл¤ти.

 оли ¤ був у 4-му клас≥, ¤ мав уже два уроки з учн¤ми першого класу. ћ≥й перший урок у г≥мназ≥њ ¤ мав у м≥сцевого м≥ського рабина Ўап≥ро. …ого син «юз¤, хлопчик 10-ти рок≥в, учень першого класу, дуже погано вчивс¤ ≥ мав дв≥йки з ус≥х предмет≥в.  ласний наставник запросив рабина ≥ запропонував йому вз¤ти мене репетитором дл¤ зан¤ть ≥з його сином. я був запрошений ≥ умовивс¤ брати по 4 карбованц≥ за м≥с¤ць за зан¤тт¤ з ус≥х предмет≥в. ѕам'¤тним був цей урок. «юз¤, ¤к ми зараз про нього сказали, був хлопчиком дефективним, в≥дсталим ≥ не м≥г ≥ти вр≥вн≥ з класом.  р≥м того, це була дитина з≥псована, брехлива, л≥нива. ќбманював мене на кожному кроц≥, не говорив, що задано до наступного уроку, ≥ ¤ мав у г≥мназ≥њ щоденно з'¤совувати, що йому потр≥бно приготувати на завтра. якщо до цього додати, що мен≥ було лише 14 рок≥в, ≥ що це був м≥й перший урок, що учень був важким, то буде ц≥лком зрозум≥ло, ск≥льки неприЇмностей ≥ страждань довелос¤ мен≥ пережити п≥д час цих щоденних зан¤ть з ц≥Їю "милою дитиною".

ƒругий урок, також з учнем 1-го класу, ¤ отримав у багатого в≥йськового кравц¤ ћузиканського, того самого ћузиканського, ¤кий мен≥ 4 роки тому, на замовленн¤ ≥ за грош≥ пом≥щика ЅобоЇнка пошив г≥мназ≥йну форму. …ого син —аша був повною протилежн≥стю «юз≥ Ўап≥ро: старанний, тихий, трохи флегматичний. ¬≥н м≥г би добре вчитис¤, але, на жаль, в≥н був незд≥бним, ≥ т≥льки п≥сл¤ багатьох зусиль ¤ дом≥гс¤ того, що в≥н став отримувати тр≥йки, перейшов до наступного класу, що створило мен≥ певну славу, ≥ ¤ був призначений репетитором, став отримувати запрошенн¤ давати уроки.

ћало-помалу слава мо¤, ¤к репетитора, росла. я став брати по 6-8 ≥ нав≥ть 10 карбованц≥в за м≥с¤ць. ѕоступово число замовлень зб≥льшилось наст≥льки, що ¤ м≥г вже вибирати, ≥ став отримувати запрошенн¤ до багатих пом≥щик≥в, ¤к≥ платили мен≥ по 20-30-40 ≥ нав≥ть 50 карбованц≥в щом≥с¤чно. Ќа л≥тн≥ кан≥кули пом≥щики стали запрошувати мене в село займатис¤ з њхн≥ми невстигаючими синочками.

«упинюсь на к≥лькох таких пам'¤тних дл¤ мене уроках на л≥тн≥х кан≥кулах.  ≥лька рок≥в п≥др¤д ¤ проводив л≥тн≥ кан≥кули у пом≥щика ¬асил¤  елеповського - чорносотенц¤ у ƒержавн≥й дум≥. …ого маЇток - —еменасте - знаходилось за 35 верст в≥д м≥ста. ÷е був прекрасний маЇток на 3000 дес¤тин земл≥, чорноземноњ, але в≥н був поганим господарем, любив випити, погул¤ти, грав у карти, господарював по-старому ≥ мав завжди борги, а маЇток був закладений.

Ќаск≥льки це був прекрасний маЇток ≥ м≥г давати добр≥ прибутки, видно з того, що коли  елеповський помер ≥ маЇток перейшов до його дружини, вона за к≥лька рок≥в очистила маЇток в≥д ус≥х борг≥в ≥ завжди мала в банку на поточному рахунку к≥лька сот тис¤ч карбованц≥в. —≥м'¤  елеповських нал≥чувала 5 чолов≥к: самого пом≥щика, ¬асил¤ ¬асильовича, його дружину, Ќад≥ю …осип≥вну - у д≥воцтв≥ Ѕезрадецьку, - двох дочок, Ќад≥ю ¬асил≥вну ≥ ¬арвару ¬асил≥вну, ≥ сина ¬асю, з ¤ким ¤ займавс¤.

Ќад≥њ ¬асил≥вн≥ було тод≥ 17 рок≥в, вона вчилась у ’арков≥,, в ≥нститут≥ шл¤хетних д≥виць ≥ на кан≥кули прињздила додому. ¬арвара ¬асил≥вна, ¤к≥й було 18-19 рок≥в, була в≥д народженн¤ глухон≥мою ≥ вчилас¤ к≥лька рок≥в у ћоскв≥ в школ≥ дл¤ глухон≥мих. ¬ас≥ було рок≥в 10, в≥н вчивс¤ в 1-му клас≥ т≥Їњ ж г≥мназ≥њ, де й ¤.  оли ¬ас¤, при переход≥ до 2-го класу, мав переекзаменовку з латинськоњ мови, директор г≥мназ≥њ, ≤ван ‘едорович ѕрокеш, про ¤кого ¤ писав уже, запропонував  елеповському запросити мене на л≥то в село дл¤ зан¤ть з його сином: ¤ перейшов тод≥ до 6-го класу, мен≥ йшов 16-й р≥к. ” цих пом≥щик≥в ¤ пров≥в п≥др¤д к≥лька л≥тн≥х кан≥кул.

—≥м'¤ пом≥щик≥в ставилас¤ до мене непогано. —н≥дав, об≥дав, вечер¤в ¤ разом з ус≥ма за сп≥льним столом. —тавились до мене ¤к до дорослого, називали по ≥мен≥ ≥ по батьков≥.  ажу про це, тому що до Їврењв взагал≥ вони ставились дуже погано, називали жидами, при цьому кожного разу вибачилис¤ перед≥ мною.

ѕрибив, пам'¤таю, до них з м≥ста багатий купець, Їврей, володар великого млина Ўколовський јйзик - купувати пшеницю. …ого запросили об≥дати, проте посадили нењ за сп≥льний ст≥л, а за окремий столик.

«гадую й ≥нший випадок, що в≥дбувс¤ к приблизно в цей же час. я в м≥ст≥ займавс¤ з учнем 4-го класу, сином одного пом≥щика. «апросили мене за м≥с¤ць до екзамен≥в, щоб виправити оц≥нку учн¤ з математики. ”мови: ≥ 30 карбованц≥в.  оли хлопчик перейшов,:" батько, що прињхав розплачуватис¤, зам≥сть 30 рубл≥в дав мен≥ 40, ¤ за¤вив: "я беру т≥льки за те, що заробив, а подачок - не беру", ≤ повернув йому 10 карбованц≥в, про що до цього часу шкодую, бо в той час ц≥ 10 карбованц≥в були мен≥ дуже ≥ дуже потр≥бн≥. ј зробив ¤ так п≥д впливом прочитанн¤ пов≥ст≥ ѕашеловського "ћ≥щанське щаст¤", де герой пов≥ст≥ - вчитель, так само ¤к ≥ ¤. “аким чине" ¤ обер≥гав власну г≥дн≥сть.

¬ќ—№ћ»…  Ћј—

ѕ≥дчас перебуванн¤ у 8-му клас≥ ¤ пережив дв≥ неприЇмност≥, завд¤ки нововведенню ћ≥н≥стра ƒев'¤нова дл¤ покращенн¤ побуту учн≥в. "ѕри пост≥йному п≥клуванн≥ про покращенн¤ житт¤ ≥ побуту г≥мназист≥в" ƒев'¤нов вир≥шив, що було б непогано, коли б ≥нспектори ≥ класн≥ наставники учн≥в час в≥д часу ц≥кавилис¤ б њх домашн≥м житлом, д≥знавалис¤, в ¤ких умовах т≥ живуть, ¤к ≥ де учн≥ готують уроки, де вони провод¤ть в≥льний час, чим вони ц≥кавл¤тьс¤, що читають ≥ т.д. Ѕуло видано ≥ розповсюджено по г≥мназ≥њ в≥дпов≥дний циркул¤р, ≥ "пошла писать губерни¤".

ƒо нас було два таких в≥зити: одного разу б мене в≥дв≥дав ≥нспектор √ригоров, а вдруге - класний наставник ЌеклеЇвич. ÷≥ в≥зити завдали мен≥ лише неприЇмностей ≥ образи.

√ригоров в≥дв≥дав мою квартиру взимку, десь о 8-й вечора, коли г≥мназисти мали бути вдома, бо њм дозвол¤лос¤ ходити вулиц¤ми м≥ста т≥льки до 6-њ години вечора. Ќа щаст¤, був удома, та саме в той момент, коли √ригоров ув≥йшов до к≥мнати, де ¤ запалював цигарку, з≥ мною в к≥мнат≥ (квартира була однок≥мнатною ≥ мала кухню, перебували батько ≥ мати. "ўо це таке? ¬и палите, Ўерман?" ћ≥й батько знайшов вих≥д: "Ќ≥, пане ≥нспекторе, в≥н не палить. ÷е ¤ просив його прикурити мен≥ цигарку..." - "¬и цього не роб≥ть, суворо наказав йому √ригоров, -г≥мназистам палити заборон¤Їтьс¤". √ригоров обдививс¤ квартиру, обстановку, дав к≥лька питань батьков≥ та матер≥ ≥ п≥шов.

ћен≥ соромно було за б≥дн≥сть ≥ убозтво, ¤к≥ св≥тили з ус≥х кутк≥в к≥мнати. Ѕ≥льш важким ≥ неприЇмним був дл¤ мене в≥зит класного наставника ЌеклеЇвича. ¬≥н також, об'њжджаючи квартири учн≥в, зањхав до мене о 8-й годин≥ вечора. ћене не було вдома, чим в≥н був дуже здивований. "ƒе ж в≥н? √≥мназисти в цей час мають бути вдома!". “ут же в≥н зац≥кавивс¤ книгами, ¤к≥ лежали на стол≥. ¬≥н почав њх уважно роздивл¤тис¤. "÷≥ книги в≥н читаЇ?, - запитав в≥н у батька. - "“ак, в≥н бере њх у товариш≥в ≥ в б≥бл≥отец≥". - "ѕогано, таких книг г≥мназистам читати не дозвол¤Їтьс¤. ƒе¤к≥ з них ¤ в≥зьму з собою", - ≥ в≥н забрав з 10 книг.
ѕам'¤таю, серед них були "≤стор≥¤ французькоњ революц≥њ" Ћуњ Ѕланка, два томи Ѕокл¤ "≥стор≥¤ цив≥л≥зац≥њ в јнгл≥њ", два томи ѕисарЇва та ≥нш≥.

"ѕоган≥ книги в≥н читаЇ, зовс≥м не дл¤ г≥мназист≥в, погано. ÷≥ книги ¤ забираю з собою.  оли повертатимус¤ назад, ¤ знову зайду, може, в≥н уже буде вдома. ѕогано, що ¤ його не застав. ƒе в≥н може бути в такий час? ’≥ба в≥н вам не каже, куди ходить?", - з цими словами в≥н поњхав на ≥нш≥ квартири учн≥в.

Ѕатько дуже зл¤кавс¤, чекаючи важкоњ дл¤ мене кари за в≥дсутн≥сть ≥ за книги, ≥ вир≥шив обов'¤зково, щоб не трапилось лихо, мене знайти ≥ повернути на квартиру, щоб ЌеклеЇвич застав мене, коли буде повертатис¤ назад. ¬≥н кинувс¤ до знайомих розшукувати мене.  ≥нець к≥нцем, п≥сл¤ довгих пошук≥в, в≥н вир≥шив п≥ти до одн≥Їњ знайомоњ мен≥ г≥мназистки 8-го класу, в≥н знав, де ¤ часто буваю. “ам мене ≥ застав. ћи сид≥ли з моЇю товаришкою Ѕертою јйденберг, до ¤коњ ¤ був небайдужий, ≥ читали разом ¤кусь книгу. "≤ди, нег≥днику, швидше додому! - крикнув в≥н, коли мене побачив. - ЌеклеЇвич був у тебе ≥ зараз знову зайде. ¬летить тоб≥ в г≥мназ≥њ. “и з 6-њ години маЇш бути вже вдома!".

’оч ≥ соромно ≥ було мен≥ почути в≥д батька такий еп≥тет у присутност≥ д≥вчини, до ¤коњ ¤ був небайдужим, але ¤ зрозум≥в ≥ врахував ус≥ насл≥дки невд¤чного дл¤ мене в≥зиту ЌеклеЇвича, швидко од¤гнувс¤ ≥ поб≥г додому. ƒома ¤ д≥знавс¤, що ЌеклеЇвич знову був ≥ мене не застав, —тановище моЇ пог≥ршувалос¤. ўо ж робити? Ѕула вже 10-та година вечора. я був у в≥дчањ, особливо коли д≥знавс¤, що в≥н забрав з≥ столу книги. “а ≥де й ¤к≥ "шк≥длив≥" дл¤ г≥мназиста книги?

Ќезважаючи на п≥зню годину, ¤ вир≥шив п≥ти до ЌеклеЇвича на квартиру. ƒуже невпевнено, з≥ страхом ¤ подзвонив ≥ в≥д прислуги, що вийшла на дзв≥нок, д≥знавс¤, що ЌеклеЇвич ще не повернувс¤ з об'њзду. я вир≥шив чекати на вулиц≥, незважаючи на холод, ≥ приблизно б≥л¤ 11-њ години до парадного п≥д'њзду, де ¤ чекав, п≥д'њхали сани, а з них навантажений книгами вийшов ЌеклеЇвич. ¬≥н дуже здивувавс¤, коли побачив мене, але досить-таки прив≥тно сказав: "ƒобре зробили, що прийшли, це полегшуЇ вашу вину. јле зараз п≥зно, давайте завтра в г≥мназ≥њ поговоримо".

Ќаступного дн¤, на велик≥й перерв≥ ¤ зайшов до нього в учительську. ¬≥н вийшов з≥ мною в коридор ≥ сказав: "ѕогано, Ўерман, дуже погано, о 10-й годин≥ вас ще не було вдома, а книги, ¤к≥ ви читаЇте, ай, ай, ай, ¤к≥ книги. —кажи мен≥, ¤к≥ книги ти читаЇш, ¤ тоб≥ скажу, хто ти. ¬и соб≥ у¤вл¤Їте насл≥дки, коли ¤ все це розпов≥м на педагог≥чн≥й рад≥?" - "”¤вл¤ю,  орнел≥ю ёл≥ановичу. „и не можна щось зробити, щоб пом'¤кшити насл≥дки?" - "ј де ж ви були так п≥зно?" - я признавс¤, що. був у знайомоњ г≥мназистки 8-го класу. "¬и часто в нењ буваЇте? - "„асто". - "√м, - сказав в≥н посм≥хаючись. - Ќу, ц≥лком зрозум≥ло. ўо ж ми будемо з вами робити?" ¬≥н побачив стражданн¤, страх та в≥дчай на моЇму обличч≥. "ƒавайте ось що: книги ¤ затримую до к≥нц¤ року, тобто до зак≥нченн¤ вами г≥мназ≥њ. ўо ж стосуЇтьс¤ вашого в≥дв≥дуванн¤ тоњ д≥виц≥, то коли ви захочете ввечер≥ до нењ п≥ти, бер≥ть у мене письмовий дозв≥л. « цим зак≥нчено, т≥льки див≥тьс¤, щоб з вами б≥льше н≥чого не трапилось". я заспокоњвс¤ ≥ под¤кував йому. « того часу до к≥нц¤ року ¤ брав у суботу в нього записочку, що дозвол¤ла мен≥. з такоњ-то години п≥ти в гост≥ до своЇњ знайомоњ. —права зак≥нчилась краще, н≥ж ¤ спод≥вавс¤.

÷ього ж року, у 8-му клас≥, у к≥лькох учн≥в з'¤вилас¤ думка почати займатис¤ самоосв≥тою, так ¤к г≥мназ≥йне навчанн¤ нас мало задовольн¤ло. ѕ≥д впливом читанн¤ р≥зних книг у нас з'¤вилас¤ думка займатис¤ самост≥йно, ≥ так ¤к у нас були дуже кепськ≥ знанн¤ з природознавства, ¤ке в г≥мназ≥њ було в повному загон≥, ми вир≥шили, що було б непогано прослухати курс лекц≥й з природничих дисципл≥н. ћи д≥зналис¤, що до нашого м≥ста прињхав ≥з Ўвейцар≥њ на зимов≥ кан≥кули студент природничого факультету, ≥ нас хтось надоумив звернутись до нього з проханн¤м прочитати нам к≥лька лекц≥й. ¬≥н погодивс¤, ≥ ми домовилис¤, що кожен з нас буде платити йому по 3 карбованц≥ на м≥с¤ць за 8 м≥с¤чних лекц≥й. Ќас було 8 чолов≥к, ми заплатили йому за перший м≥с¤ць 24 карбованц≥. –озпочалис¤ лекц≥њ. ¬они пол¤гали в тому, що в≥н таки досить незв'¤зно ≥ безладно розпов≥дав нам про попул¤ц≥ю ≥ статев≥ в≥дносини тварин. Ѕ≥льш ц≥кавоњ теми в≥н дл¤ нас не знайшов. ћи прослухали дв≥ лекц≥њ, в ¤ких було б≥льше анекдот≥в, н≥ж науки. Ќа третю лекц≥ю ми б≥льше не з≥бралис¤. “ак завершивс¤ наш пот¤г до самоосв≥ти.