√≤ћЌј«≤я

« ≤горем ™вгеновичем “аммом (або, ¤к ми тод≥ його звали, √оркою “аммом) ми вчились у ™лисаветградськ≥й класичн≥й г≥мназ≥њ ≥ певний час були нав≥ть сус≥дами, товаришували "через тин". Ѕатько його, ™вген ‘едорович, служив м≥ським ≥нженером "¬одосв≥тла", ≥ншими словами, в≥дав електростанц≥Їю ≥ водогоном.

 онтора "¬одосв≥тла" знаходилась на ѕетровськ≥й вулиц≥ ≥ розм≥щувалась на першому поверс≥ двоповерхового будинку, а нагор≥ була квартира родини “амма. ” ™вгена ‘едоровича ≥ його дружини ќльги ћихайл≥вни було троЇ д≥тей: дочка ≥ два сини, старшим був ≤гор. ” пор≥вн¤нн≥ з однол≥тками √орка “амм був нижчим середнього зросту, кремезним, м≥цний т≥лом рудуватий брюнет з енерг≥йними рисами обличч¤, ¤к ≥ у батька, проте кол≥р волосс¤ ≥ широкий овал обличч¤ успадкував, видно, в≥д матер≥. –ухи у нього в≥дзначались ¤коюсь рвучк≥стю. ¬≥н був одним ≥з перших учн≥в, з класу в клас переходив з ѕохвальним листом. Ќаведу два кумедн≥ випадки, що трапились ≥з ним п≥д час навчанн¤ в г≥мназ≥њ.

Ќа одному з урок≥в учитель ѕ.™.Ѕрикало торкнувс¤ питанн¤ про нац≥ональну приналежн≥сть кожного ≥з нас ≥ про те, ¤кими ознаками ми керуЇмос¤ дл¤ њњ визначенн¤. ¬се нам здавалось ¤сним ≥ зрозум≥лим, поки д≥ло н≥ д≥йшло до ≤гор¤ “амма. ¬≥н щиро не м≥ зрозум≥ти, до ¤коњ нац≥ональност≥ себе в≥д нести: д≥д з батьк≥вського боку - виходець ≥з “юр≥нг≥њ, а мати по одн≥й л≥н≥њ - украњнка з дом≥шком кримсько-татарськоњ кров≥, по друг≥й - ≥з обрус≥лого грузинського роду... —ам ж народивс¤ ≥ хрещений у ¬ладивостоку. ќбговорюючи цю ситуац≥ю, ми д≥йшли до загального висновку, що ≤гор “амм повинен вважати себе рос≥¤нином, бо мислить ≥ розмовл¤Ї по-рос≥йськи.

ƒругий випадок в≥дбувс¤ на уроц≥ латинськоњ мови. ¬икладачем латини був глибокий старець ѕ.ƒ.ƒубн¤ков, що додержувавс¤ архањчних правил повед≥нки ≥ ставленн¤ до учн≥в (проте, був великий знавець предмет в чому ми швидко переконались на практиц≥) ќдного разу неспод≥вано дл¤ нас зав≥тав на його урок одеський окружний ≥нспектор Ѕракенеймер. Ќе звертаючи на учн≥в н≥¤коњ уваги в≥н з м≥сц¤ в кар'Їр заговорив з ƒубн¤ковим латиною. Ѕес≥да продовжувалас¤ до к≥нц≥ уроку. ћи вс≥ буквально роти порозз¤вл¤ли! затамувавши подих, слухали њх д≥алог.

ѕо зак≥нченн≥ чверт≥ ƒубн¤ков читав нам виставлен≥ оц≥нки, в ¤ких ф≥гурували нул≥ з м≥нусами, одиниц≥ ≥з плюсами ≥ м≥нусами ≥ так≥ ≥нше, до тр≥йок включно.  оли √ора “амм почув, що йому вивели тр≥йку, в≥н миттЇво п≥дн¤в руку ≥ попросив викликати його дл¤ виправленн¤ оц≥нки. ƒубн¤ков здивувавс¤ сказав: "¬иправл¤ти н≥чого. “амму ≥ так поставлена краща оц≥нка дл¤ учн¤, ¤ сам знаю латину на чотири. ≤ т≥льки √осподь Ѕог може знати н≥ п'¤ть. якщо ж “амму того замало, то можна додати йому ще плюс". —л≥д вважати, п≥зн≥ше на педагог≥чн≥й рад≥ внесли де¤ку ¤сн≥сть, бо по табел¤х сто¤ли вже нормальн≥ оц≥нки.

” квартир≥ “амма була велика простора зала, котру ми вир≥шили пристосувати дл¤ проведенн¤ домашн≥х вистав. Ќа час постановки устатковувалась сцена за вс≥ма театральними правилами: з помостом, електричною рампою, зав≥сою ≥ т.≥н. –ежисував г≥сть “амм≥в - родич матер≥ ≤гор¤, в≥йськовий у в≥дставц≥  обил¤нський. «найом≥ батьк≥в ≥ г≥мназ≥йн≥ при¤тел≥ охоче в≥дв≥дували наш≥ вистави, вони користувались усп≥хом нав≥ть серед дорослого гл¤дача. ѕров≥дними "акторами" були ми з ≤горем.

«гадуЇтьс¤ неприЇмний випадок. я на той час захоплювавс¤ силовою г≥мнастикою, велоспортом ≥, насл≥дуючи —уворова, спав на холод≥, п≥сл¤ гар¤чоњ ванни виходив голим на мороз, обтиравс¤ сн≥гом, не визнавав пальта ≥ загалом теплого од¤гу, взимку ходив в одн≥й курточц≥. √ора вир≥шив насл≥дувати м≥й приклад ≥ також припинив од¤гати пальто, внасл≥док чого схопив сильну простуду, ледь не запаленн¤ легень. «розум≥вши, що н≥¤к≥ умовл¤нн¤ на мене не д≥ють, батько ≤гор¤ звернувс¤ до директора г≥мназ≥њ з проханн¤м заборонити мен≥ приходити на зан¤тт¤ без пальта в холодну пору року, що ≥ було виконано з ус≥Їю адм≥н≥стративною сувор≥стю. ƒовелос¤, знову ж за прикладом —уворова, пальто носити в руках, а при вход≥ до двору г≥мназ≥њ од¤гати його ≥ заст≥батись на вс≥ іудзики. јле ≤горю п≥сл¤ одужанн¤ в≥д такого загартуванн¤ довелос¤ в≥дмовитись.

” реальних училищах ф≥зику вивчали за курсом  раЇвича, з математики - анал≥з неск≥нченно малих величин, анал≥тичну ≥ нарисову геометр≥ю, а природознавство викладалось у вс≥х класах. Ќа в≥дм≥ну в≥д них, у класичн≥й г≥мназ≥њ обмежувались п≥друч-ником  раЇвича, з математики - т≥льки арифметика, алгебра, геометр≥¤ ≥ тригонометр≥¤, а природознавство вивчалось лише в перших трьох класах. «ате б≥льше уваги прид≥л¤лось рос≥йськ≥й словесност≥, стародавн≥м мовам: латинськ≥й, церковнослов'¤нськ≥й ≥ грецьк≥й (останн≥й - за бажанн¤м), вивчались ≥ так≥ предмети, ¤к лог≥ка, психолог≥¤ ≥ законодавство.

√≥мназ≥йна навчальна програма давала не ст≥льки глибок≥, ск≥льки широк≥ знанн¤. ¬она мало була пристосована дл¤ вивченн¤ точних наук ≥ б≥олог≥њ на ф≥зико-математичному факультет≥ ун≥верситету та його природознавчому в≥дд≥л≥. ќкр≥м того, вчител≥ з ф≥зики не могли особливо зац≥кавити учн≥в чисто формальним викладанн¤м предмета. ќтже, ¤ думаю, що ≤гор “амм вибрав соб≥ фах швидше за все п≥д авторитетним тиском свого батька, вельми енерг≥йного ≥ знаючого ≥нженера, серйозного фах≥вц¤. ѕ≥сл¤ революц≥њ його перевели з ™лисаветграда до  иЇва на ту ж посаду, але ≥з значно б≥льшим масштабом д≥¤льност≥.

ѕо зак≥нченн≥ г≥мназ≥њ в 1913 роц≥ ми роз'њхались у р≥зн≥ крањ дл¤ здобутт¤ вищоњ осв≥ти. ј вл≥тку 1914 року спалахнула перша св≥това в≥йна.

ћинуло тридц¤ть з чимось рок≥в, перш н≥ж ми знову зустр≥лись, ≤гор ™вгенович “амм був уже професором теоретичноњ ф≥зики в ћосковському ун≥верситет≥, а ¤ (п≥сл¤ евакуац≥њ) працював старшим зоотехн≥ком Ѕерл≥нського зв≥рорадгоспу п≥д  азанню.

ƒопом≥г нам зустр≥тис¤ наш сп≥льний г≥мназ≥йний товариш ≥ великий друг професор Ѕорис ћихайлович «авадовський. ћи з ним ≥нод≥ листувались. ѕеребуваючи у в≥др¤дженн≥ в ћоскв≥, ¤ зайшов в≥дв≥дати Ѕорю «авадовського, котрий жив тод≥ в багатоповерховому кутовому будинку, недалеко в≥д станц≥њ метро "„ервон≥ ворота". як ви¤снилось, у цьому ж будинку, але в ≥ншому п≥д'њзд≥, жив ≥ √ора “амм. «авадовський миттю зателефонував, ≥ ми в≥дправились до “амм≥в. ¬≥дбулас¤ зворушлива зустр≥ч, причому ≤гор зараз же задав мен≥ питанн¤: "ѕам'¤таЇш, ¤к ми розводили голуб≥в ≥ ти на заклад виграв у мене голуб'¤тню?". я, звичайно, цього не забув. ѕот≥м п≥шли й ≥нш≥ спогади г≥мназ≥йних л≥т. ≤гор ™вгенович був одружений з колишньою г≥мназисткою Ќаталкою Ўуйською, нашою загальною знайомою. « њњ братом, ћиколою Ўуйським, ми вчились в одному клас≥. ѕ≥зн≥ше, коли ¤ бував у ћоскв≥, то заходив не т≥льки до «авадовського, але ≥ до “амма.

"Ќародне слово", 13 вересн¤ 1991 р.