"ЌјЎ≤ ’ќƒ≤ЌЌя ¬ Ќј–ќƒ"
(«а книгою "«аписки лектора")

« 1911 по 1913 р≥к (р≥к зак≥нченн¤ г≥мназ≥њ) п≥сл¤ урок≥в, спочатку соло, а п≥зн≥ше в "ансамбл≥" з товаришами по класу (з любов'ю згадую академ≥ка-б≥олога Ѕориса ћихайловича «авадовського, ¤кий вже п≥шов в ≥нший св≥т, ≥ нин≥ "здравствующего" академ≥ка ≤гор¤ ™вгеновича “амма йшли ми, зал¤пан≥ по кол≥на р≥дкою глиною, до вогник≥в роб≥тничого селища. ¬ нас була там своЇр≥дна школа, ¤ку ми сам≥ "в≥дкрили" ≥ ¤ка д≥¤ла нелегально. ¬ ц≥й школ≥ учн¤ми були ≥ д≥ти, ≥ њх батьки, ≥ нав≥ть д≥ди та баби. ѕочалос¤ все з природного бажанн¤ просто принести св≥тло грамоти в б≥дн≥ с≥м'њ, де д≥ти не могли ходити до школи - в них не було зимового взутт¤.

ћ≥й перший учень - —ашко - чудовий, пот≥шний малий рок≥в восьми-ви¤вивс¤ на р≥дк≥сть км≥тливим, хапав все на льоту. ÷е була найкраща реклама навчанню: через пару тижн≥в "школа" обросла дес¤тком таких, ¤к в≥н, "оборвышей". Ќа зан¤тт¤х обов'¤зково були присутн≥ д≥ди та бабус≥, пот≥м на вогник приходили посильн≥ (батько —ашка був вокзальним роб≥тником). ” г≥мназ≥њ в т≥ роки панував дух реакц≥њ. јтмосфера була гн≥тючою. ¬ тому клас≥, де ¤ вчивс¤, було к≥лька випадк≥в самогубств. Ќе знаючи, куди докласти своњх зусиль, щоб полегшити каторжн≥ умови ≥снуванн¤ багатьох б≥дн¤к≥в, ми в пошуках св≥тлоњ мети ходили спочатку до д≥тей, а пот≥м - до њх батьк≥в: вчили тому, що сам≥ знали. я був музикантом-початк≥вцем ≥, зрозум≥ло, кр≥м грамоти, вчив д≥тей" музиц≥, створив хор. “ут ≥ став у нагод≥ будинок псаломщика. ¬ маленьк≥й в≥тальн≥ з п≥дсл≥пуватими, н≥би примруженими в≥конц¤ми, сто¤ло п≥ан≥но. —то¤ло без толку - в с≥м'њ псаломщика н≥хто на ньому не грав. ѕро п≥ан≥но мен≥ розпов≥в —ашко - в≥н не знав, ¤к називаЇтьс¤ цей музичний ¤щик, але дуже образно розпов≥в про нього. ѕсаломщик дозволив користуватись п≥ан≥но.

” той час, коли моњ товариш≥ вчили роб≥тник≥в грамот≥ за букварем, та, ≥нод≥, вели розмови на пол≥тичн≥ теми, ¤ учив њх д≥тей, ¤к ум≥в, музичн≥й грамот≥. “ак ¤к навколо д≥тей збирались ≥ доросл≥, то майже завжди п≥сл¤ уроку сп≥ву лунали проханн¤ - з≥грайте що-небудь. ≤ доводилось грати те, що "було в пальц¤х", напам'¤ть: „айковського, Ўопена, ћендельсона. „утт¤ п≥дказувало необх≥дн≥сть н≥ т≥льки грати, але й розпов≥дати про автор≥ музики, про зм≥ст п'Їс...

яка це була вд¤чна аудитор≥¤! “≥льки у¤вити соб≥: за в≥кном або непролазне багно, або кучугури сн≥гу, через ¤к≥ н≥ пройти," проњхати. „асто виЇ зав≥рюха, а тривожн≥ думка не даЇ спокою: що сказати вдома? й по¤снити свою в≥длучку? јдже в с≥м'њ н≥ п≥дозрювали про моЇ "ход≥нн¤ в народ". ƒоводилось викручуватись ≥ кожен раз видумувати по¤сненн¤ - де був, чому дв≥ рази на тиждень так затримують в г≥мназ≥њ.

«ан¤тт¤, ¤к≥ йшли "вгору" (зац≥кавленн≥ до них зростало, бо "вчител≥" самов≥ддан≥ в≥ддавались нов≥й дл¤ них справ≥), були зненацька ≥ грубо перерван≥. ѕсаломщик дон≥с пол≥ц≥њ про незаконн≥ "зборища" нелегальноњ "роб≥тничоњ школи". ¬≥д облави вдалось вр¤туватись завд¤ки тому, що друз≥ - —ашко ≥ його батько вчасне попередили.